Найдорожчою людиною в нашому житті завжди була, є і буде мама. Вона – як весна, що пробуджує все живе своїм теплом, дає початок новому життю. Із нею ми відкриваємо для себе світ. Перші кроки зроблено, тримаючись за мамині надійні руки. Мама завжди поруч, бо бути ангелом-охоронцем призначено їй самим Богом.
Мама – це наймиліше у світі слово. В цьому слові все: ніжність, доброта, любов і піклування. Воно відлунює різними прекрасними мелодіями і колисковими піснями. Воно пахне польовими квітами та натрудженими руками. В ньому безсонні ночі, нескінченні хвилювання. Мама – це символ безмежної любові, великої душі, символ життя.
У цей сонячний травневий день хочеться щиро подякувати всім матерям за повсякденну турботу, невтомну працю, велике терпіння, за безсонні ночі, безмежну любов, ніжні руки, ласку і тепло. Любіть та цінуйте своїх матерів, піклуйтеся про них, показуйте своїми добрими ділами і гідним життям, що вони виростили достойних синів та дочок.
До Дня матері працівники Рожнятівської центральної районної бібліотеки підготували для Вас добірку прекрасних віршів поетів Рожнятівщини, присвячених матері. Насолоджуйтесь поетичним словом Любомира Михайліва, Лесі Шмигельської, Наталі Данилюк, Ольги Парадовської, Володимира Кондура, Світлани Діденко, Ольги Мацьків, Оксани Лесюк, Галини Пухти, Надії Бардяк.
ЛЮБОМИР МИХАЙЛІВ «ВИШИЙ МИ, МАМО, СОРОЧКУ...»
Виший ми, мамо, сорочку
В рідній моїй стороні,
Гори там виший рядочком,
Вишні рясні при вікні.
Виший барвистим узором
Хату у ріднім краю,
Видиш: заплакані зорі
Падають в душу мою.
Приспів:
Сорочка мамина барвиста,
Квітуче мамине шиття
Лягло узором променистим
Через усе моє життя.
Хрестиком виший, матусю,
Рідні сади і поля.
Може, вже я не вернуся
Вранці стрічать солов’я.
За океаном далеко
В час, як приходить весна,
Виший ми клекіт лелеки
На золотих ясенах.
Приспів:
Сорочка мамина барвиста,
Квітуче мамине шиття
Лягло узором променистим
Через усе моє життя.
Будуть роки пролітати
Вдаль за життєву межу,
Вишиту мамину хату
Я у душі збережу.
ЛЕСЯ ШМИГЕЛЬСЬКА «МАМИНЕ ЛІТО»
Матусю, а була колись весна,
Вишневим цвітом пахла до знемоги.
В моїй душі озвалася струна,
В твоїх очах – перейдені дороги.
Відгомоніла пісня журавлина,
Ледь-ледь торкнувшись смутком до лиця.
Поміж ярами кралася стежина,
Здавалося, без краю і кінця.
Стоїть тополя за селом сумна.
Чомусь літам не прагне порадіти.
Ще вчора була мамина весна,
А нині заблукало в душу літо.
Пішли за сині обрії роки,
Не озирнувшись, не сказавши й слова.
Я знаю, споконвічна вись таки,
Оця печаль, мов злива – випадкова.
Я заблукала в цей строкатий світ
Така, як тиша – чиста і наївна.
Гаряче сонце жовте, як бісквіт,
Ділило літо кожному так рівно.
Зітру з обличчя стомленість безкраю,
Не всі стежини пройдено, не всі...
А я ще й досі добре пам'ятаю –
Так пахло літо в маминій косі.
ЛЕСЯ ШМИГЕЛЬСЬКА «ЩОСЬ Є У МАТЕРІ ВІД ТРАВНЯ»
Щось є у матері від травня,
Напевне прозелень в очах.
Зоріє даль, мов пісня давня,
І мати вийшла ген на шлях.
Щось є в людині цій від Бога,
Таких нема – вона одна.
Іде віками по дорогах
Любов предвічна неземна.
НАТАЛЯ ДАНИЛЮК «МАМА РОЗСИПАЛА СОНЦЕ…»
Мама розсипала сонце
у нас під вікном –
жовті чубаті нарциси
розкрили долоні,
леза листочків
розрізали ґрунту рядно,
вітру кивають
голівоньки ніжні і сонні.
Мама блакить заплела
у волосся весні –
крокус-метелик
обтрушує зрошені крильця,
квітень його пеленає
в ранкові пісні,
спати вкладає під вечір
у тепле кубельце.
Мама, як щедра весна,
розплескала тепло –
і розмаїття тюльпанів
стрункими рядами
вздовж огорожі
строкатим огнем зацвіло,
двір оживився,
немов петриківський орнамент.
Мама посіяла слово
в дитячій душі...
Слово зійшло,
ніби сонцем обніжені квіти,
тягнеться в небо
проз вії густих споришів...
Світить.
НАТАЛЯ ДАНИЛЮК «МАМИНА ЛЮБОВ»
Таке життя – шалена колісниця,
Яка крізь нетрі мчиться напролом!..
І добре, що зринають рідні лиця
У пам’яті, овіяні теплом.
Що можна доторкнутись до дитинства,
Де все таке намолене, просте,
Як Божий дар святого материнства,
Як паросток, що з-під землі росте...
Нехай стезя до правди вужча й вужча,
Й куди не глянеш – терня, болота...
Та мамина любов непроминуща,
Безмежна, всепрощаюча, свята.
Вона у вирві – рятівна мотузка,
Яка мене тримає на плаву.
Хай мрії розбиваються на друзки,
Та я до світла тягнуся, живу,
Ще змалечку злеліяна у слові,
У чистоті пісень і молитов,
Де щирість материнської любові
З упадку піднімала знов і знов,
І дарувала у зневірі крила,
В сльозі – розраду, в гніві – каяття...
Спасибі, мамо, що благословила
Мою дорогу у земне життя!
ОЛЬГА МАЦЬКІВ «МАМО! МАТУСЮ МОЯ ДОРОГА!»
Мамо! Матусю моя дорога!
Я Ваша донька єдина.
Чому Ви так рано пішли із життя
У літню похмуру днину?
Плакало небо, люди, земля
За Вашою добротою,
Ні, Ви ніколи не діяли зла,
Бо виросли сиротою.
Скажіть, чому невблаганна смерть
Вирвала Вас від мене?
Плачу і тужу я кожний день
За Вами, о люба нене!
Ростуть-виростають синочки мої,
А Ваші любі онуки,
Вклоняються низько Вам до землі
За Ваші натруджені руки.
Змінити нічого не можемо ми,
На все тільки Божа воля.
Лиш в Бога ми просимо кожного дня
Вам вічного спокою, нам – здоров’я.
СВІТЛАНА ДІДЕНКО «ДЕНЬ МАТЕРІ»
У це травневе гарне свято,
Коли навколо все буя,
Я хочу маму привітати,
Бо така днина раз бува.
Матусю рідна, моя нене,
Ласкава, ніжна, дорога.
Ти найприхильніша до мене
І добру доленьку дала.
Для мене ти найкраща в світі,
Неначе квітка весняна.
На тебе хочу схожа бути,
Така ж прекрасна і земна.
Прийми ці квіти в подарунок
У свято матері й весни
І доні ніжний поцілунок,
Бо найрідніша ти мені.
ГАЛИНА ПУХТА «МАМИНА СОРОЧИНА»
У мене мама грамот не проходила –
Звичайна, проста жінка із села.
В сім'ї ані кляла, ні верховодила,
Як подих вітру, лагідна була.
Така собі приємна за розмовою,
Хоч доля їй дісталася гірка.
Все викладала ниткою шовковою
З душі узори в просинь рушника.
А якось бачу, вишиває хрестиком,
На сорочині білі рукави.
Кажу: «То, мамо, на Великдень все-таки
До церкви хочете вдягнути ви?»
– То, доню, як помру. А я здригнулася.
– Та ти не бійся, смерть – звичайна річ.
Як ніби вже під сонцем ти набулася,
Минулась і пішла собі у ніч.
А щоб хоч трохи видно було в темряві –
Оця сорочка біла, як свіча.
Хоч вишита вона нитками й темними,
Жалоби там ніхто не поміча.
Я з болем за її думками стежила,
Поки збагнула істину просту...
–А я собі просвічу, доню, стежечку
Й калиною до тебе проросту.
Я зможу, доню, вдруге повторитися,
Коли того потребує земля.
Лиш не забудь за душу помолитися,
Вона безвинна, ніби янголя.
І сліз не треба – плачуть над пропащими,
Над пам'яттю лиш голову схили.
А я благаю й плачу: «Мамо, нащо ви
Мені цей смуток в душу занесли?»
Тонкий узір виводила рука.
Стояло сонце високо над брамою.
А серце думка й досі обпіка:
– Якби ж ви, мамо, повторились мамою.
ОЛЬГА ПАРАДОВСЬКА «ХТО МИ БЕЗ МАТЕРІ? НЕНАЧЕ КОЛОСКИ…»
Хто ми без матері? Неначе колоски,
Які у полі вітер нагинає,
Самотність, наче течія ріки,
Що берегів не має.
Хто ми без матері? Як птаха без крила –
Прострілив хтось чи втратила в двобої?
Дивлюся в небо на політ орла,
Який живе віч-на-віч із собою.
Хто я без матері? Самотня сирота,
Якій весь світ немилий і байдужий.
Любімо матерів! Їх доброта
Лікує завжди наші хворі душі.
ВОЛОДИМИР КОНДУР «ПОВЕРНИ МЕНЕ, МАМО, В ДИТИНСТВО»
Поверни мене, мамо, в дитинство хоч раз,
щоб хвилинку побути у тому полоні.
Я відчув би той захист на твоїх руках,
я б узяв твої щоки у свої долоні...
Те безцінне тепло, доброта без прикрас –
так лиш в мами на руцях дитині привітно!
Поверни мене, мамо, в дитинство ще раз...
Лиш любов материнська – світліша від світла.
НАДІЯ БАРДЯК «МОЯ МАТУСЮ!»
Моя матусю, горличко сивенька!
Так рано відійшли у засвіти...
Роки летять, а серденько у тузі:
Все, що було – уже не віднайти.
Дитинство з вирію ніколи не вернеться,
Крилата юність в гості не прийде...
Дитячі пустощі, непослух – все бувало…
Перепросити хочу. Тільки де?
В якому вимірі, в яких світах безмежних
Знайшла прихисток мамина душа?
Молитвою наповнюю весь простір,
Прошу прощення... Котиться сльоза...
Така скупа була на дар любові,
На доброту матусину – глуха...
Покутую, шукаю силу в слові...
Мовчать у відповідь високі небеса.
Лиш погляд ніжний з фото на надгробку
Промінчиком у холод зігріва...
Здається, що уста зараз промовлять:
«Люблю й прощаю, доню дорога».
ОКСАНА ЛЕСЮК «МАМІ»
З твоєю піснею й любов’ю
Живу я і долаю світ,
Твоєю думою гіркою
Гартую серце, як граніт.
В твоїх надіях я купаюсь
І мию душу, як в росі.
У твоїх квітах я кохаюсь,
Як пташка в сонці навесні.
А твоя віра нездоланна
Дає, й дає мені снаги,
Немов та зіронька порання,
Що світ виводить із імли.
|
