Ритмомелодика життя, неначе вірш,
Усе до складу, в повному порядку.
Щоранку вибігає на зарядку
Моя дорога. То є мій рубіж…
 

      4 січня 2023 року відзначив 70-літній ювілей письменник, краєзнавець, журналіст, громадський діяч, автор багатьох художніх і краєзнавчих книг, член Національних спілок письменників, журналістів та краєзнавців України, лауреат літературних премій ім. Василя Стефаника, ім. Ярослава Дорошенка, ім. Марійки Підгірянки та інших, керівник літературного об’єднання «Горгани», голова Рожнятівського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Любомир Львович Михайлів. Це не просто ювілейна дата – це роки плідної праці і солідний творчий доробок, це набута життєва мудрість, досвід і знання.

       Найкраще привітання для письменника – це читання його творів! Тож запрошуємо почитати разом з нами поезію Любомира Михайліва.

Вірші живі, бо мають мою кров,
Мої думки, мою любов і вдачу.
Є сенс життя і стимул передбачень
Щасливих весен в рідному краю…

      Любомир Михайлів – автор вже солідного творчого доробку, нагороджений медаллю «Будівничий України», нагрудним знаком «За заслуги перед Рожнятівщиною» та іншими відзнаками. Родом з Долинщини Любомир Михайлів вже багато років проживає і працює в Рожнятові. Не один вірш поет присвятив цьому маленькому затишному містечку.
      Любомир Львович достойно прославляє бойківський край, невтомно трудиться на письменницькій ниві і дарує нам дозрілі, виплекані любов’ю і вигріті сонячним промінням літературні плоди, які охоче смакує читач. Розмаїтий світ прекрасної поезії і смаковитої прози Любомира Михайліва водить нас стежками рідного краю і зачаровує красою Прикарпаття, водить дорогою історії і шляхом боротьби нашого народу за  свободу, повертає на стежину філософських роздумів про життя і світ навколо нас,заглядає у найпотаємніші куточки творчої душі і мандрує у ліричний всесвіт людських почуттів.

Переписую книгу душі,
Починаю з найпершого слова,
То, кохана, іще не вірші,
Це лиш тільки із Богом розмова.
За рядками складаю рядки,
Як роки, що в любові прожиті,
То для мене не просто роки -
То кохання довершені миті.

         Тематика творчого доробку різнопланова. Тут є творче пізнання світу та філософські роздуми,  відкриття таємниці краси, любов до рідної землі, переживання за краще майбуття нашого народу, шана до рідної мови та історичного минулого, батьківська любов та найвищі почуття до коханої жінки.
         Особливе місце у творчості Любомира Михайліва займає поезія «Виший ми, мамо, сорочку», яку всі добре знають і люблять. Багато хто, наспівуючи цю пісню, навіть не задумується, хто ж написав такі рідні кожному з нас рядки. Ця пісня увійшла в серця людей і стала народною. 
          Любовна лірика Любомира Михайліва неповторною мелодією скрипки бринить в душі читача, живе у ніжному й мудрому слові, у подиху вітру.

Отак просто собі, отак просто на стежечці стати:
Хай говорять квітки між собою, хай шепче трава,
Про високу любов вони мусять комусь розказати,
Поки справжня любов ще на білому світі жива…

       У нашій літературі не так багато поетів, у яких кожне слово звучить як пісня. Доторкнися до нього душею – і воно поведе тебе у дивний світ глибоких роздумів і почуттів. Про кожен вірш можна говорити, як про витвір мистецтва. Та золотою сторінкою творчості Любомира Михайліва є поезія сповнена любові до рідної бойківської землі, болем і тривогою за долю багатостраждальної України. Поет запрошує нас у храм долі, щоб обрати праведну дорогу. 

Несу свій хрест. І творю день новий,
З тривог сплітаю, наче із окрушин,
Мене мій біль, біль України душить,
Шепоче хтось: «Кріпися і живи!
***
Край Бойківський – привіт тобі! Привіт!
А сині хвилі гір пливуть за обрій,
Смереки на верхах, як витязі хоробрі, 
Стоять на чатах кілька сотень літ.
Політ орла, немов думок політ,
Плаї принишкли – в небі сиві хмари
Зі сходу налетіли, як татари,
Але ж нам милий наш карпатський світ.
Єднають нас з віками, що минули,
Могили предків. Їх ми не забули
Доглянути до Великодних свят.
Потоків білі гриви, наче коні
Пасуться в полонині. Тут мій корінь,
Життя мойого розцвітає сад.

ЛЮБОВ ЗЕМНА
Я цілую руки твої,
Я цілую очі і губи.
Наспівали мені солов'ї
Цю любов, моя мила і люба.
Через пагорби літ і стихій
Ми ідемо, узявшись за руки,
Між людей, між вовків, поміж змій,
Забуваючи втрати і муки.
І тепер, як війна навкруги,
Кров'ю рідна земля вся залита,
Наче стадо свиней, вороги,
До вкраїнського рвуться корита.
Тому день, наче рік, рік, як день.
Все так важко сьогодні втрачати.
Та любов нам надії пряде,
Як з куделі нитки пряла мати.
Бо сьогодні любов, як броня,
Нас тримає на білому світі.
І немає уже ані дня,
Щоб вона не світила в зеніті.
І тому ми небесні й земні,
І тому ми Антеї від роду.
І ніхто не здолає народу,
Бо коріння життя в глибині.

3 січня 2023 рік  Любомир МИХАЙЛІВ

В ЛЮДСЬКОМУ МОРІ ДОБРОТИ
Щодня платити мусим нині
За крок невдалий і за рух.
Бо назбиралось по краплині
Гріхів вже "повен капелюх".
Бо назбиралося сум'яття
Чужоі кривди і злоби.
Усе, що маю і що втратив, -
То філософія доби.
Ми мастаки на різні теми
Поговорити на пустяк.
Усе одно колись прийдемо
До фінішу. Коли? І як?
І найважливіше сьогодні
Не втратити надій своїх.
Чи годні ми, а чи не годні,
Несем вантаж - аж повен міх.
А це здобутки наші, втрати,
Що назбирались у душі.
Якщо живий - то ти багатий!
Життя - то справ усіх рушій.
Тому сьогодні обережно
Іду від себе кожен день.
Щоби у золотій одежі
Світило серце для людей.
Чи вдячність буде - не важливо,
А головне - уберегти
Своє життя - найбільше диво
В людському морі доброти.

2 січня 2023 рік  Любомир МИХАЙЛІВ

ПЕРЕДНОВОРІЧНЕ,
або Настрій в час війни
Новий рік в умовах битви,
Бій супроти сатани.
Лине до небес молитва:
"Боже милий, сохрани...
Дай нам сили, дай нам моці,
Дай надіі золоті,
Так, щоби у Новім році
Ми перемогли катів.
Щоби й сліду не лишилось
Псів смердячих. Покарай
Псів смердячих і вошивих,
Що загадили наш край.
Щоб з кремля упали зорі,
Щоб росія у вогні
В передсмертних криках, зойках
Доживала своі дні.
Щоби путінські ординці
Пам'ятали все життя,
Що є сила - Українці,
А росія - то сміття".
Ось такі бажання наші,
І милитва - то не гріх.
Москалі зварили каші,
Нею ми годуєм їх.
Відчуваєм: дуже близько - 
Вийде наше сонце з тьми. 
І вклонятись будем низько
Війську нашому всі ми.

31 грудня 2022 рік  Любомир МИХАЙЛІВ

ВОЇН СВІТЛА
Воїну Борису Іваницькому з міста Одеси присвячую.
Ми переможемо орду,
Що топче нашу Украіну,
І смерть посіяла, й біду,
І кров,і сльози, і руїни.
Кати, опричники кремля
Усіх нас бачать у загині.
Порита "Градами" земля, - 
Немов порили дикі свині.
До неньки горнеться дитя,
А в неньки - зранені коліна.
Земна юдоль, людське життя
У темних і холодних стінах.
Ой, як нам хочеться в ці дні,
Щоб Україна знов розквітла.
На обрію удалині
Катів рубає воїн світла.

30 грудня 2022 року Любомир МИХАЙЛІВ

МИТЬ
Про що я думаю в цю мить,
Коли ця мить, немов краплина?
Тече в вікно небес блакить
І злото-птахом сонце лине.
Про грудень знов мої думки,
Про тих, хто поруч і хто далі.
Хто нині я і був яким?
Роки - то перли пекторалі.
Із позатаєних глибин
Життєве джерело дзюркоче.
Зі мною Бог і Богосин,
У душу дивляться і в очі.
А серденько нехай звучить
Лише мажорно, не мінорно.
Нехай же ця щаслива мить
Сум перемеле, наче жорна.

30 грудня 2022 року Любомир МИХАЙЛІВ