Іван Франко і Рожнятівщина

     Іван Франко... Діяч, що уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших письменників слов’янських народів, людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості великий борець за правду і справедливість, борець за інтереси трудового народу.
     За величиною й багатством творчої спадщини він не має рівних собі в історії української культури та літератури. Він – поет, прозаїк, драматург, фольклорист, журналіст, перекладач, публіцист.
      Його життя, творчість викликає непідкупний інтерес і серед мешканців нашого краю. Є переконливі свідчення про те, що І. Франко неодноразово перебував і на теренах Рожнятівщини. Пропоновані статті Любомира Михайліва та Оксани Лесюк подають багато як відомих так і маловідомих цікавих деталей з життя Каменяра. Запропоновані статті, подані нижче, обов’язково стануть у пригоді педагогам, студентам, старшокласникам, краєзнавцям та усім поціновувачам творчості Івана Франка.

 

Член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії ім. В. Стефаника, письменник, краєзнавець Любомир Михайлів

ІВАН ФРАНКО І РОЖНЯТІВЩИНА

     Славетне ім’я великого сина українського народу Івана Яковича Франка тісно пов’язане з Рожнятівщиною. Тут у свій час жили і працювали видатні культурні, церковні і політичні діячі – лікар Євген Озаркевич, священики Микола Кравців, батько відомого українського поета Богдана Кравціва, один із засновників читалень «Просвіти» Йосиф Заячківський, кардинал Сельвестер Сембратович, Митрополит Андрей Шептицький та інші, з якими поет постійно підтримував тісні дружні зв’язки, а то й навіть міцну дружбу (наприклад, Євген Озаркевич).
     До речі, з Євгеном Озаркевичем Іван Франко був знайомий ще тоді, коли той був гімназистом і входив в комітет, який за редакцією Івана Франка Почав видавати «Дрібну бібліотеку».
     Родина Озаркевичів належала до великої української еліти. Дід і батько належали до відомих на той час священицьких родин, були заслуженими громадськими діячами і письменниками. Брат Євгена Лонгин Озаркевич став юристом, працював адвокатом у Городкубіля Львова. Після приходу більшовиків у 1939 році перестарілого і хворого Лонгина разом з дочкоюОксаною і зятем Костем Бірецьким заарештували і вивезли в Росію, де вони пропали безслідно. Брат Володимир був священиком в Белелуї, одружився з ольгою Рожкевич – нареченою Івана Франка.Сестра Наталія вийшла заміж за тЕофіла Кобринського, стала письменнцеюі громадським діячем. Сестра Єроніма стала родичкою Соломії Крушельницької, прославилася як колекціонера народних виробів. У 1925 році виїхала в Східну Україну, забрала з собою спадщину Наталії Кобринської та свого батька для київських архівів. Проживала в Умані. Після репресій1937 року за нею загубився слід.
     У 1888 році Євген Озаркевич отримав диплом доктора усіх лікарських наук і впродовж трьох років працював у клініках Відня. Пізніше був направлений повітовим лікарем у Боснію. А в 1893 році повернувся до Галичини в місто Стрий. 

 

Озаркевич Євген Іванович
(8 травня 1861 — † 21 вересня 1916, Відень) — український лікар
очолював «Руське лікарське товариство», яке гуртувало 63 лікарів Галичини та Буковини. 1912 з'явився орган «Руського лікарського товариства» «Здоровлє» за його редакцією.
Член «Просвіти», видавничої спілки «Діло», Озаркевича називають організатором українських лікарів.

     Після кількох років роботи в Стрию перейшов працювати лікарем у Рожнятів. «Коли Євген Озаркевич працював лікарем у Рожнітові, – пише у своїх спогадах І. Боднарук у першому томі книги «Стрийщина» (Нью-Йорк, 1990), – можна було бачити тому малому підгірському містечку багато цікавих приїжджих людей та церкових достойників Літом переїздив через Рожнятів повозкою із Креховицької станції до своєї літньої резиденції у Підлютому кардинал Сильвестер Сембратович. Бував тут і доктор Євген Олесницький, а в недалекому Струтині, де батько музика Філярета і професора Олександра Колесибув священиком, перебував Володимир Шухевич з родиною, приїздила сюди з Цюріхзу з чоловіком своячка Озаркевичів, перша наша лікарка Софія Морачевська. Бували тут також професор Григорій Величко з жінкою, Михайло Павлик і сестра Євгена Озаркевича  Наталія Кобринська. Але з усіх гостей найбільш звертав на себе увагу Іван Франко. Тоді ще молодий, здоровий, з ясним волоссям, синіми очима, у вишиваній сорочці. Поет малював докторові Є. Озаркевичеві паркан довкола хати й городу, а М. Павлик, розмовляючи з поетом приглядався до його роботи».
    Вони часто збиралися в тісному крузі в хаті Євгена Озаркевича, вели жваві розмови про Україну, про націю, про народ і його злиденне становище.
     Приїзди Івана Франка і видатних постатей в Рожнятів справляли незабутні враження на простий народ. Теплі взаємини мав Іван Форанко і з Андреєм Шептицьким, який після смерті С. Сембратовича став галицьким митрополитом і часто приїздив на Рожнятівщину в урочище Підлюте у свою резиденцію на літній відпочинок, деколи зупинявся в Рожнятові. Між ними відбувалося багато цікавих розмов. Митрополит знав Івана Франка як глибоко віруючу людину і дуже поважав його.  Наприклад, слуга Божий, митрополит Андрей Шептицький  не тільки прийшов привітати І. Франка на його ювілей в 1913 році , але й під оплески присутніх припровадив поета на почесне місце у Великому театрі. Тісні стосунки цих двох неординарних особистостей розвіюють твердження єпископа Хомишина та інших про те, що І. Франко був атеїстом.доречно сказати, що перше знайомство з Рожнятівщиною відбулося в Івана Франка в 1875 році під час літніх вакацій. Тоді, мандруючи селами Бойківщини, в майбутньому великий письменник побував не твльки в Перегінському, де почерпнув багато матеріалу з народного життя для написання повісті «Петрії і довбущуки», але й відвідав Ясень, Грабів та інші села району і цим самим продовжив велику справу по збору скарбів народної духовної спадщини, розпочату ще членом «Руської трійці» Іваном Вагилевичем.
     Через Рожнятів та села району пролягали стежки Івана Франка, коли він сам, чи з Михайлом Павликом вирушав до Лолина і проводив свій відпочинок у місцевого пароха о. Михайла Рошкевича, у якого були дві доньки – Ольга і Михайлина. Ольгу І. Франко сильно полюбив, і розлука з нею стала для поета великою життєвою трагедією.
 

Миха́йло Іва́нович Павли́к
(17 вересня 1853, Монастирське — †26 січня 1915, Львів)
український письменник, публіцист, громадський і політичний діяч. Дійсний член НТШ. Разом з Іваном Франком у 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію

     14 червня 1878 року І. Франко написав Ользі, «що їм краще розстатися, не причиняючи одно другому лишнього горя». Він пояснив їй, що становище безвихідне, і він не дозволяє собі брати на совість нужду і горе іншої людини. Ольга не вірила, що молодий поет може покинути її. Не втрачаючи надії, покликала його на останню зустріч: «Буду  у Лолині десь на другу годину і сей час піду з Долини до Грабова, а відтак до Лолину. Ви вийдете на спацер у Грабівський ліс, ну і стрінемось. Перед тим напишу до Славка тілько просто, котрого дня буду».
     Вони зустрілися у Грабівському лісі, як заздалегідь домовились. Сестра Ольги Михайлина згадує: «Були там до заходу сонця, і так, як нині, бачу його, як то ми, попрощавшись, пішли направо. А він бідачисько, наліво. Жаль мені тоді його було дуже, і всі вертались ми мовчки, похнюплені. Видався мені таким бездомним і дійсно був ним». Це був останній приїзд Великого Каменяра у Лолин.
     Завершуючи цю розповідь принагідно сказати і те, що коли помер Іван Франко, пластуни з Рожнятівщини – з табору, що розташовувався на горі Сокіл біля Підлютого, організовано прибули на його похорон і стояли біля труни поета.
     Проходить час Його бурхливі хвилі стирають сліди минулого. Нема в Рожнятові тої хати, де жив лікар Євген Озаркевич, і того паркана, який фарбував колись Іван Франко. Стежки, якими ходив тут колись поет, заросли травою.
     З нагоди 110 річниці з дня народження Івана Франка (1966 р.) у Рожнятові на вул. Д. Вітовського встановлено пам’ятник. Одна з вулиць райцентру названа його іменем. І кожного року біля його його пам’ятника у міському сквері на честь роковин з дня народження Великого каменяра відбуваються урочисті  дійства. Поет живе в нашій памяті, віршах і думах. Поет живий в нашій памяті, в наших піснях, віршах і думах. А також в спогадах тих, що знали і зустрічали його на Рожнятівщині.

 

Відмінник народної освіти, Лауреат премії імені Івана Вагилевича, лауреат премії ім. Мирона Утриска, поетеса, краєзнавець, Оксана Лесюк

ІВАН ФРАНКО І РОЖНЯТІВЩИНА

     Рожнятівщина – мальовничий бойківський край, який дав українській і світовій історії та культурі десятки талановитих особистостей. Справжньою гордістю краю завжди будуть будитель національного духу галичан Іван Вагилевич (1811-1866), священик і поет Василь Мельник-Лімниченко (1899-1949), вчений і фольклорист Михайло Пазяк (1930-1999).
     Довгий історичний шлях пройшли краяни. Шукаючи кращої долі, журавлями відлітали за світовий океан жителі Небилова Б. Пилипів та В. Ілиняк у 1891 році, поклавши початок першої еміграції до Америки.
     Тут, видніючись, синіють високі гори Грофа, Сивуля, Аршиця з вічнозеленими смереками, що пахнуть живицею, з мінеральними джерелами в Підлютому, де на початку XX століття була літня резиденція галицького греко-католицького митрополита Андрея Шептицького з «Кедровою палатою» і Пластовим табором на г. Сокіл.
      На перехресних стежках нашої історії, літератури і культури світить нам славетна постать Івана Франка, який став титаном національного духу в Галичині. Його життя – це ціла епоха. Він надихав борців за вільну, незалежну Україну. Про Івана Франка можна сказати його словами:
     «Все, що мав у житті, він віддав
     Для одної ідеї.
     І горів, і яснів, і страждав,
     І трудився для неї.»
     Жити для України – його найбільші поривання звучать у вірші, що став піснею, як другий Гімн галичан:
     «Не пора, не пора, не пора
     Москалеви й ляхови служить!
     Довершилась України кривда стара, -
     Нам пора для України жить...»
      Він запалював та спонукав до праці сотні людей во ім'я державності. Серед них були і наші краяни та ті, що прилучилися до розбудови нашого краю. Вони жили і творили у Франкову епоху,  особисто були знайомі та зустрічалися з ним, співпрацювали та підтримували творчі і дружні взаємини. У цьому переліку слід назвати Лева Воєвідку (1864, с. Лоп'янка, Долинського повіту, тепер Рожнятівського району – 1935, м. Кіцмань на Буковині) – лікаря, громадського діяча, члена товариства "Січ" в 1888 році, засновника Українського лікарського товариства у Львові. Товариство "Січ" гуртувало довкруги себе передову українську молодь, вело просвітницьку роботу, організовувало зустрічі з Іваном Франком та Михайлом Драгомановим.
      Довголітнім секретарем, а згодом і головою Лікарського товариства (1934) був лікар, науковець і педагог, воїн УГА і викладач Українського Таємного університету Максимонько Леонтій (1893, с. Цінева, Долинського повіту (тепер Рожнятівського району) – 1965, м. Торонто, Канада.)

Максимонько Леонтій

     З Іваном Франком був знайомий племінник Івана Вагилевича Михайло Вагилевич (1851, Болехів – 1912, Сокаль, тепер Львівської області), письменник і педагог. У 1880 р. закінчив Львівський університет, де познайомився з Іваном Франком та Михайлом Павликом, брав участь у студентському товаристві «Академічний кружок». Михайло Вагилевич учителював у Дрогобицькій та Перемиській гімназіях, Тернопільській і Сокальській учительських семінаріях, брав участь у громадській та просвітній діяльності. В 1876 р. поставив на сцені свою переробку з п'єси І.Франка «Три князі на один престол». А в п'єсі «Знеохочений», 1878 р. в образі Дениса, Іван Франко зобразив Вагилевича Михайла.
     У серпні 1884 р. в м. Долина відбулося окружне народне віче, на якому виступив Іван Франко з промовою «Як нам організуватися, щоб видобутися із теперішньої, нужди», де закликав товариство «Просвіта» та інші товариства ширити просвіту серед народу. На вічі був священик із Лоп'янки, делегат Установчих Зборів товариства «Просвіта» у Львові (1868 р.) Йосиф Заячківський (1810-1894), який особисто знав Франка.

Йо́сип Заячкі́вський
(14 квітня 1810 Львів — † березень 1894) — український греко-католицький священик і громадський діяч. Отець-парох села Лоп'янки (тепер Рожнятівський Район). У 1848 році був членом «Руської Ради» в Стрию. Один із засновників «Просвіти».

     У часи національного відродження Йосиф Заячківський був одним з найактивніших церковно-громадських діячів. Він – учасник та промовець багатьох народних віч, молодіжних зібрань.
     Отець Заячківський підтримував дружні стосунки із парохом Лолина Михайлом Рошкевичем, батьком Ольги Рошкевич, неодноразово бував у них в гостях.
     На вічі в Долині, про яке згадувалось, був і Микола Кобринський (1829, Чернівці – 1893, с. Цінева, Долинського повіту (тепер Рожнятівського р-ну) – священик УГКЦ, фольклорист, громадсько-культурний діяч, педагог. З 1852 р. Микола Кобринський – шкільний інспектор Перегінського округу, де заснував 27 шкіл, а з 1856 р. – парох в Ціневі, де заснував читальню "Просвіти".
     В 1855-1856 роках Кобринський був співробітником «Зорі Галицької». Уклав збірник пісень і переказів Долинського округу та «Гуцульський словник», якими користувалися Я. Головацький та Є. Желехівський.
     Гордяться цінівчани, що в їхньому селі Цінева деякий час жила і працювала в школі Ольга Дучимінська (1883, с. Миколаїв, тепер Львівської області – 1988 р., м. Івано-Франківськ), педагог, письменниця, перекладачка, журналістка, громадська діячка, яка усім своїм страдницьким життям засвідчила любов до України. В селі живе її похресниця Леонія Олексин. В її квартирі висіла картина О. Новаківського, з котрим вона зналася особисто.

Ольга Дучимінська (перший ряд – у центрі), поруч справа  – її дочка Оксана. (с. Цінева Рожнятівського р-ну). Фото Ярослава Коваля
В Ольги Дучимінської та її батька були дружні стосунки в Іваном Франком та його дружиною Ольгою. Її твори друкував Франко. В 1905 р. найпопулярніша львівська газета «Діло» надрукувала її перший вірш "Іронія долі" (1905, ч.15, 2 лютого).

    Ольга Дучимінська працювала над монографією «Іван Франко – етнограф», будучи науковим співробітником етнографічного музею у Львові (1939-1941 р.р.).
     В музеї Івана Франка у Львові відкрита виставка, присвячена її многостраждальному життю. В Цінівському народному музеї експонуються твори та фотографії О. Дучимінської.
     Підтримував дружні стосунки з Іваном Франком Євген Озаркевич (1861, Белелуя на Снятинщині – 1916, Львів) – засновник (1903 р.) «Народної лічниці» у Львові, автор багатьох праць, брат Н. Кобринської.
     У «Народній лічниці» лікувався та перебував останні дні життя Іван Франко.
     Євген Озаркевич разом з Левом Воєвідкою заснували українське лікарське товариство. В тім часі, що і Лев, Євген Озаркевич вчився у Відні та належав до товариства «Січ».
     В кінці 80-х рр. ХІХ ст. Озаркевич працював лікарем у Рожнятові. До нього в гості приїжджав Іван Франко разом з Михайлом Павликом.
Працював у «Народній лічниці» у Львові і лікував Івана Франка, коли той уже був дуже хворий, Володимир Щуровський (1890, с. Нижній Струтин Долинського повіту, тепер Рожнятівський р-н) – 1969, Дрезден, Німеччина) – лікар, педагог, член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Щуровський працював лікарем Східної групи УГА і 1-ої бригади УСС. Стрілецький лікар Володимир Щуровський доглядав Франка як рідного батька, інколи брав його на прохід та на візити до хворих стрільців, згадував Василь Франко – син Захарія, брата Івана Франка.