ІІ. Ярослав Коваль – особистий фотограф Митрополита Андрея Шептицького
Його фотографії сприймаються як дорогоцінні реліквії довньоминулого, торкаються найглибших струн душі…
Особистим фотографом Митрополита Андрея Шептицького упродовж багатьох років життя був відомий фотомайстер Ярослав Коваль. З тих часів збереглося багато світлин з Митрополитом Андреєм Шептицьким, які і до нині зберігає у приватній колекції краєзнавець із рідного села Ярослава Коваля Володимир Кондур. Саме з його люб’язного погодження у даній віртуальній виставці у наступних розділах маємо можливість побачити унікальні світлини, пов’язані із постаттю Митрополита та духовною колискою УГКЦ – Підлютим. Коваль Ярослав Ількович – фотомитець, поет, політичний і громадсько-культурний діяч, відомий колекціонер, етнограф-краєзнавець, протиалкогольний діяч.
Народився 16 грудня 1908 року в с. Цінева Долинського повіту (тепер Рожнятівський р-н.) в заможній родині. Його батько був добрим ковалем, займався торгівлею, мав досить велику пасіку, молочарню. Дід Ярослава Коваля був каменярем-скульптором.
Мати Ярослава Катерина походила з родини Комарів – талановитих і знаних майстрів-кушнірів. Вона формувала його естетичні ідеали і зацікавлення народними казками, легендами, піснями і коломийками. Це привело його, як він сам казав, до «збиральницької та дослідницької праці, святого хранительства скарбів культури». Захоплюючись фольклором, Ярослав знав багато пісень, у тому числі коломийок, і сам їх співав.
У період Першої світової війни, після битви, на околиці села, старший брат Ярослава знайшов карабін, пізніше його обміняли на трофейний фотоапарат «Ідеаль-222» фірми «Цейс», який, напевно, спричинився до того, що Ярослав став фотографом. У той час у його батьків мешкав інженер Венедикт Стасів. Він і дав перші уроки фотосправи малому Ярославу.
В 1918 році Австрія розпалася і постала Україна. Тоді одного ранку Ярослав Коваль зі своїм братом Володимиром вирушили на навчання до української приватної класичної гімназії ім. Маркіяна Шашкевича в Долині. Благословила їх мати зі святим образом. Покидаючи Ціневу, хлопці залишили на церковній дзвіниці великий напис «Христос воскрес – воскресла Україна!». У Долинській гімназії його захоплення знимкуванням підкріпилося, оскільки її директор Лев Радкевич був фаховим фотографом і знімав усіх, хто тільки цього бажав. Малий гімназист, на очах якого відбувалося це таїнство абсолютного відтворення людей та інших речей на папері запалився бажанням також стати фотографом.
У 1924 році поляки закрили Долинську гімназію і брати розлучилися. Володимир поїхав до академічної гімназії у Львові, а Ярослава повезли до Рогатинської, директором якої був Антін Крушельницький, відомий письменник, автор шкільних підручників. На зміну Крушельницькому прийшов Микола Чайковський, син письменника Андрія. З професором істориком Юліаном Каменецьким вони розгорнули антиалкогольну й антинікотинову агітацію в школах та по всій Галичині. Коваль був автором протиалкогольної відзнаки, а також першого протиалкогольного гімну. Його співали члени протиалкогольного гуртка в Рогатині. Активісти товариства «Відродження», яке діяло тоді по всій Галичині, несли в народ афоризм Юліуса Брумберга: «Вухо підпитого раба не чує брязкоту кайданів, у які він закутий».
В Рогатині Ярослав Коваль видрукував на друкарській машинці «збірку» інтимної поезії під назвою «В любовній млості». Був активним членом фотогуртка.
Закінчив Рогатинську гімназію у 1928 році, у 1930 – студент філософського факультету Львівського університету ім. Яна Казимира, а також член лекторату фотографії, де викладачем був відомий майстер світлин Юзеф Сьвітковський. У 1831 році у Львові засновано фотографічно-мистецький журнал «Світло й Тінь». Ярослав Коваль як фундатор колишнього журналу увійшов до редколегії щоквартальника.
В 1934 році Я. Коваль тяжко захворів і переїхав до Рожнятова, відкрив тут свою фотомайстерню під вивіскою «Робітня фотографа Ярослава Коваля».
Добрі відгуки про «фотографа Коваля у Рожнітові» дійшли до митрополичої резиденції у Підлютому, куди на відпочинок до гостинного Князя Церкви щоліта Митрополита Андрея Шептицького з’їжджалися духовні особи, «вершки» інтелектуальної еліти Галичини – митці, артисти, вчені тощо.
У літні місяці Ярослав Коваль обов’язково доїжджав до Підлютого, до цієї славної місцевості над Лімницею, яка була здавна резиденцією греко-католицьких митрополитів. От тоді і став митець особистим фотографом митрополита Андрея Шептицького. Тут він сфотографував генерала Української Галицької Армії Мирона Тарнавського. Окрім того митець створив серію портретів «Сучасники Івана Франка», «У колі митців», «У колі Романа Сельського», серед яких є портрети Станіслава Людкевича, Ольги Дучимінської, Олекси Новаківського, Миколи Колеси, Ірини Вільди, Анатолія Кос-Анатольського, Романа і Маргіти Сельських, Григорія Смольського, Софії Стадник, Романа Федоріва.
Ярослав Коваль також був «пластуном». Пізніше став почесним сеньйором «Пласту».
1939-го року «визволителі» заарештували щирих патріотів, у тому числі й Ярослава Коваля та адвоката Романа Курбаса, вуйка відомого Леся Курбаса, і вивезли до тюрми в Долині. Згодом його випустили, і він працював фотографом і художником у Рожнятові. У 1941 році, щоб уникнути вивозу на примусові роботи до Німеччини, влаштувався практикантом в аптеці. У 1944 році його призначили завідувачем збереженої аптеки, а після того, як Ярослав Ількович все впорядкував і провів інвентаризацію, його арештували (7 серпня 1944 року). Він згадував, що станіславський військовий трибунал НКВС «засудив мене до розстрілу як члена ОУН, зрадника Батьківщини. У Станіславі сиділо тоді до ста смертників. Я потрапив до набитої людьми камери, де не було як ворухнутися. В такій «одиночці» сиділо 16 осіб… кожного дня виводили по декілька смертників і розстрілювали, потім розстріли припинилися. 39 діб я промучився в камері смертників, смертний вирок було замінено на 25 років каторги… Пізніші дати вже не доходили до моєї свідомості. Я став елементарним дистрофіком. Не забудеться тільки харківська пересильна тюрма на Холодній горі у Харкові, Котлас, Воркута. Присвоєний каторжний номер 0-712.»
Після смерті Сталіна, після 11 років поневірянь, Ярослава Коваля ніде не прописували. Спочатку він замешкав у рідному селі.
У 1961 році Ярослав Коваль одружився з Іриною Горбенко, театрознавцем.
Згодом йому вдалося прописатися в селі на Львівщині, а від так перебрався до Львова, де жила його дружина.
Перша повоєнна персональна фотовиставка Я. Коваля, на якій було представлено 100 робіт, виконаних у різний час, починаючи з 1925 року, відбулася у 1962 році у Львові і отримала високу оцінку. Етнографічні бойківські світлини і роботи із серії «Сучасники Івана Франка» стали невід’ємною складовою експозиції у музеї великого Каменяра у с. Нагуєвичах. Фототвори Я. Коваля виставлялися також у Львівському літературно-художньому музеї Івана Франка, у етнографічному музеї м. Львова.
В 1978 році відбулася фотовиставка «60 років з фотоапаратом». Говорячи про творчий доробок Ярослава Коваля, варто згадати його сестру Ольгу. Це вона переховувала і зберігала кліше і фотоплівки митця у щільно закритій посудині на дні невеличкого ставка понад десять років, протягом яких брат відбував ув’язнення на радянській каторзі.
1991 року вперше в Києві відбулася виставка «Підлюте, липень 1935 р. Місяць життя митрополита Андрея Шептицького», яку організував журнал «Україна» і яка експонувалася в державному музеї літератури.
Згодом такі ж виставки відбулися у Львові, Івано-Франківську, Запоріжжі, у США і Канаді.
А ще Ярослав Коваль активно популяризував українську культуру. У 1939 році він взяв участь у загальнопольському поїзді-виставці, метою якого було показати досягнення промисловості і культури. В українському відділі експонувалися вишивки, різьблені вироби з дерева, гуцульські килими, кераміка. Ярослав Коваль був інформатором цього відділу. Одягнений у вишиванку, він фігурував як єдиний українець у поїзді, що відвідав усі великі міста Польщі.
Як людина з мистецьким укладом характеру і здатна на різні витівки, одного разу за безцінь купивши 1000 чорнильниць (калямарів), митець виготовив з них різні композиції, які потім експонувались на різних виставках. Серед композицій були «Школяр», Руська трійця», Смерічка», «Останній лист молодого Вертера», «Канделябр» та інші. А 1993 році митець відродив цікаву гру української молоді «Флірт». З англійської мови воно означає легке залицяння, любощі, кокетство. Ця забава побутувала ще у часи юності Івана Франка і була особливо популярною у міжвоєнний час ХХ ст.
А ще Ярослав Коваль колекціонував різьблені весільні скрині.
Писав статті на різні теми. Заслуговує його унікальне біографічне дослідження про художницю Олену Кульчицьку, з якою був особисто знайомий. Після опублікування у «Жовтні» матеріалу про мисткиню «З Бережан у широкий світ» його викликали у КДБ «похвалили» і запропонували написати щось про буржуазних націоналістів, а також проти Митрополита Шептицького. Оскільки він цього не зробив, то його перестали друкувати. Та все ж таки кілька статей побачили світ під прізвищем Стефанії Кіцери-Губенко, що була матір’ю його дружини.
Про своє батьківське гніздо Ярослав Коваль у газеті «Вісті Бойківщини» опублікував статтю «Зорі над хатою» у якій між іншим згадує, що там бували відомі представники української інтелігенції, творчі люди. Зокрема, у хаті Я. Коваля багато років мешкала сучасниця І. Франка письменниця Ольга Дучимінська, яка вчителювала у Ціневі. Математик М. Чайковський, професор Львівського університету, тут бував майже кожного літа. У цій хаті декілька років проживав інженер-лісівник Венедикт Стасів, який запатентував винахід кубатури дерева і написав багато праць про лісове господарство. Декілька років був там художник Володимир Баляс. Гостювали у Ярослава Коваля також письменники Ірина Вільде, Джон Вір (Вів’юрський), М. Романишин, В. Скуратівський, знаменитий кінорежисер Ю. Дорош, член НТШ і колишній голова Українського Лікарського Товариства доктор Л. Максимонько, львівський дерматолог, професор О. Зайченко та багато інших представників української інтелігенції.
У 1993 році вийшла невеличка збірка Я. Коваля «Вірші білі», «сірі», «проза та всяка всячина Ярослава Коваля із Ціневи». Її перша сторінка ілюстрована екслібрисом «Народний музей в Ціневі» із зображенням лева.
Я. Коваль зафіксував у фотографіях заняття, побут, звичаї бойків, зібрав зразки їхніх вишиванок, кожухів, скринь, а також галицькі часописи, фотографії відомих людей Галичини, колекцію картин видатних художників. За життя у 90-ті роки минулого століття Ярослав Коваль, якого не оминули радянські репресії і заслання, писав: «О, як цікаво було б побачити розкішний фотоальбом, присвячений такій незвичайній людині, як граф Андрей Шептицький». Мрія митця здійснилася. Зберігши велику кількість фотографій, зроблених у час перебування Андрея Шептицького в Підлютому, Ярослав Ількович видав фотоальбом «Господар Перегінської пущі» (Львів, 1996 р.) присвячений митрополиту. Вступне слово Мирослава кардинала Любачівського УГКЦ гласить: «Отцим благословляю видання книжки про митрополита Андрея Шептицького «Господар Перегінської Пущі», що складається зі спогадів і світлин відомого галицького фотомайстра Ярослава Коваля і відтворює певні моменти з життя митрополита та осіб, що його оточували на вакаціях у Підлютому у 1935 році». Більшість фотографій засвідчують урочисте відзначення 70-річчя достойного Господаря «Перегінської пущі». До видання, крім 35 рідкісних фотографій, Я. Коваль подав коротку характеристику Митрополита, де написав: «Їх Екселенція Митрополит Андрей Шептицький був надзвичайною людською величиною, великаном Святості, Духовності, Науки і культури».
Я. Коваль – ініціатор і співзасновник історико-краєзнавчого музею в рідному селі Цінева. Унікальні, вартісні фотографії майстра світла і тіней Ярослава Коваля зберігаються у фондах Національного музею у Львові, історико-краєзнавчому музею с. Цінева, що на Рожнятівщині, приватних колекціях, домашніх архівах. Із 89 років – 66 Ярослав Коваль прожив із фотоапаратом…
Ярослав Коваль пригадував у споминах, що у 1939 році Митрополита Андрея Шептицького також «знимкували» фотограф Юліан Дорош, Левко Якушевич, Михайло Шалабавко, та художник Роман Сельський.
Фотограф-пластун завжди намагався не пропустити жодної можливості побувати поблизу Кедрових палат Митрополита Шептицького, «полюючи» на сюжети з цікавими людьми, а то й просто прогулюючись околицями у пошуках вбраних в автентичні строї горян. До унікальної спадщини відомого майстра належать також фотопортрети визначних людей, які стояли близько до особи Митрополита: брат митрополита ігумен Климент Шептицький, єпископ з Югославії Наряді, канцлер Галянт, прелат о. Куницький, Іларіон Свенціцьций, генерал УГА Мирон Тарнавський, професор Лотоцький з Варшави, композитор Рудницький, Марія Сокіл (сопрано, 1927-32 роках солістка Харківської опери), відомий оперний співак Тисяк, художник Мороз, художник О. Новаківський, суддя Палидвір, професор О. Лотоцький, доктор професор Панчишин, Стронський, Войнаровський, Микола Чайковський (син Андрія Чайковського) та багато інших.
Помер Ярослав Коваль 24 червня 1997р., похований у рідному селі.
У багатьох людей, які знали Ярослава Коваля, залишилися про нього світлі спогади. Був завжди радісним і доброзичливим, багатим душею і все своє життя старався збагатити українську культуру.
Бібліографія:
1. Коваль Я. Господар Перегінської пущі. Рідкісні фотографії з життя Слуги Божого Андрея Шептицького / Я. Коваль – Львів: Астрон, 1996. – 36 с.
2. Коваль Я. Весільні скрині села Ценяви / Я. Коваль // Народна творчість та етнографія. – 1970. – № 1. – С. 76-86.
3. Коваль Я. До історії української фотографії [Текст] / Я. Коваль // Наука і культура України. – Вип. 24. – Київ. – 1990.
Про нього:
1. Василечко Л. Літописець рідного краю / Л. Василечко. – Львів: Істро, 2002 – 44с.: іл.
У книжці вперше подається опис життєвого і творчого шляху видатного фотомитця, етнографа-краєзнавця, політичного і громадсько-культурного діяча Ярослава Коваля. Книжка ілюстрована його власними фотографіями.
2. Василечко Л. Геній у камері смертників [Про Я. Коваля – фотомитця, поета, політичного і громадського діяча з Ціневи Рожнятівського р-ну] / Л. Василечко. – Галичина. – 2009. – 10 січ. – С. 19.
3. Василечко Л. Майстер «світла й тіні» /Л. Василечко // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – С. 20.
4. Касараба М. Його світлини – промені у вічність:[про Ярослава Коваля] / М. Касараба // Дзвін. – 2010. – №8. – С. 106-112.
5. Кирчів А. Коваль галицької фотографії [Про Ярослава Коваля – фотомитця з Ціневи] / Р. Кирчів // Карпати. Туризм. Відпочинок. – 2007. – № 10. – С. 50-57.
6. Козаріз О. Ще одна виставка фотографа з Ціневи / О. Козаріз // Нові горизонти. – 1988. – 4 лют.
7. Коваль Ярослав // Краєзнавці Прикарпаття: довідник. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 114.
8. Майстер світла й тіні: [про Я. Коваля] // Ти навіки полонив серце моє…: сусп. історико-краєзнавч. альманах про Брошнів-Осаду і околиці. Кн. 1. – Брошнів: Таля, 2006. – С. 77-79.
9. Швайчак Я. Фотомайстер. Ярослав Швайчак. // Вісті Бойківщини. – 1992. – № 17. – 7 лют.
Інтернет джерела:
http://uk.wikipedia.org/wiki/файл Коваль Ярослав Ількович
