БЕЛЬОВСЬКИЙ АВГУСТ – історик, археограф, поет, директор музею і бібліотеки „Оссолінеум” у Львові, член-кореспондент Петербурзької АН. Народився 27 березня 1806 року в с.Креховичі Стрийського округу (тепер Рожнятівського району). Діяльність Августина Бельовського в „Оссолінеумі” пов’язана з діяльністю (за висловом І.Франка) „молодих світлих і талановитих поляків” Казимиром Туровським, Людвіком Небеляком, Лєшком та Юзефою Дунін-Борковськими. Їхні дружні стосунки з молодою українською інтелігенцією попри суттєві розходження з національного питання були прикладом протиставлення імперській політиці „розділяй і владарюй”. В 1840 р. у Львові почав виходити журнал „Вісник мод паризьких” і вважався одним із найпопулярніших часописів Галичини , а його редакція стала новим культурним осередком інтелігенції. Крім мод, тут друкувалися літературні твори, музична і театральна хроніка, події політичного життя. В журналі друкували свої твори Юзефа та Лєшко Дунін-Борковські, Август Бельовський, Іван Вагилевич, Іван Должанський. Вони давали до журналу переклади Байрона, Гейне, Жорж Санд, а також переклади зі слов’янської і східної поезії. Вісник першим вітав революцію 1848 р., а з нею і зняття цензури. Помер Августин Бельовський 12 жовтня 1876 року, похований на Личаківському кладовищі м. Львів.

 

 

1. Бельовський Август // Енциклопедія Українознавства: словникова частина. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1955. – Т. І – С.122.

 

     ВАГИЛЕВИЧ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ – фольклорист, етнограф, літератор, перекладач, громадський діяч. Народився 2 вересня 1811 року в селі Ясень Стрийського округу (тепер Рожнятівського району) в сім’ї священика. Спочатку навчався в чотирикласній школі містечка Бучач, далі у Станіславській гімназії, а з 1829 року – Львівській духовній семінарії з одночасним прослухуванням курсу філософії в університеті. Тут у Львівській духовній семінарії Іван Вагилевич ближче знайомиться з М.Шашкевичем та Я. Головацьким. З 1833 року І.Вагилевич разом із М. Шашкевичем та Я. Головацьким створили гурток „Руська трійця”. Члени гуртка „ходили в народ” вивчати, пізнавати і записувати невмирущу силу народного фольклору. В 1937 році Іван Вагилевич разом з друзями видає нині всесвітньовідомий альманах „Русалка Дністрова” – перша книжка українською мовою на західноукраїнських землях. І.Вагилевич зробив перший переклад „Слова о полку Ігоревім”, який дійшов до наших днів. В 1848 році стає редактором газети „Дневник Руський” – друкованого органу „Руського собору”. І.Вагилевич цікавився опришківським рухом, в 1838-39 рр. друкує цикл пісень про опришківський рух і Олексу Довбуша , статтю „Гуцули”. Виникненню міста Львова присвятив статтю „Початки Львова” (1860р). Велику увагу приділяв бібліографії, журналістиці, написав ряд важливих праць з української літератури та мовознавства. Спадщина І.Вагилевича – це художні твори, переклади, переспіви, наукові праці, розвідки. Після революції 1848 року працював перекладачем австрійських законів на мову „русинів” у крайовому відділі, а останні роки життя був упорядником львівських архівів. Помер Іван Вагилевич 10 травня 1886 року, виснажений важкою хворобою. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

 

1. Русалка Дністрова [Текст]: фотокопія з видання 1837р. – К.: Дніпро, 1972. – 133 с.

2. Вагилевич І.М. Твори. [Текст] / Вагилевич І.М., Головацький Я.Ф., М. С.,Шашкевич. – К.: Дніпро, 1882. – 367с.

3. Вагилевич І. Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині / Іван Вагилевич // Жовтень, 1978. – № 12. – С.117-130.

4. Гаврилів І. Прикарпаття в історико-краєзнавчих дослідженнях Івана Вагилевича [Текст] / І. Гаврилів, З. Бойчук. – Івано-Франківськ: [б.в.], 1996. – 39с.

5. Дем’ян Г. Іван Вагилевич – історик і народознавець [Текст] / Г. Дем'ян . – К.: Наукова думка, 1993. – 150с

6. Петраш О. „Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький [Текст] /О. Петраш. – К.: Дніпро, 1972. – 151 с.

7. Петраш О. „Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький [Текст] /О. Петраш. – К.: Дніпро, 1972. – 151 с.

8. Бурдуланюк В. Іван Вагилевич як історик / В. Бурдуланюк // Краєзнавець Прикарпаття., 2006. – № 7. – С.54-55.

9. Дем’ян Г. Дослідник старослов’янської старовини / Дем’ян Г. // Пам’ятники України., 1987. – №1. – С.20-21.

10. Дем’ян Г. Іван Вагилевич про історію та культуру чехів і словаків / Г. Дем’ян // Бойки., 1993. – № 8-9. – С.16.

11. Іван Вагилевич – архівіст. // Архіви України., 1971. – № 3. – С. 42-50.

12. Іван Вагилевич. // Народна творчість та етнографія., 1966. – № 3. – С. 70-72.

13. Іван Вагилевич // Істрія української літератури (перші десятиріччя ХІХ ст.): підручник. – К.: Либідь, 1992. – С. 475-481.

14. Кирчів Р.Ф. Етнографічно-фольклористична діяльність „Руської трійці” [Текст] / Р.Ф. Кирчів. – К.: Наукова думка, 1990. – 338 с.

15. Любовное приключение Ивана Вагилевича // Весник народного дома., 1906. – № 1. – с. 3-12.

16. Народні пісні в записах Івана Вагилевича // Неділя ,1912.

17. Орел В. Уточнення до біографії Івана Вагилевича / В. Орел // Радянське літературознавство., 1969. – № 2. – С. 83-84.

18. Петраш О. Невідомі твори Івана Вагилевича польською мовою / О. Петраш // Всесвіт., 1981. – № 12. – С. 207-208.

19. Піонер українського карпатознавства [про розвідку Івана Вагилевича „Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині] // Жовтень., 1978. – № 12. – С.112-116.

20. ”Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький [Текст]: бібліограф. покажчик (1834-1990рр). – Львів: [б. в.], 1993. – 378 с.

21. Угорчак Ю. Іван Вагилевич – перекладач / Ю. Угорчак // Краєзнавець Прикарпаття., 2005. – № 5. – С. 59-60.

22. Чоповський В. Будителі національного духу // Радянське літературознавство., 1985. – № 2. – С.66-69.

23. Чоповський М. Будитель народного духу //Чоповський М., Чоповський В. Скарби карпатського краю: історико-краєзнавчі нариси. – Львів: [б. в.], 2003. – С. 113-122.

24. Шалата М. Іван Вагилевич /М. Шалата //Бойки. – №3., 1993. – С. 47-56.

25. Шашкевич М.,Вагилевич І., Головацький Я. [Текст]: бібліограф. покажчик. – Львів: [б. в.], 1962. -132с.

 

     ІВАНИШИН ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ – поет, літературознавець. Народився Володимир Іванишин 1939 року в селі Дуба Рожнятівського району. З приходом „совітів” родину вивезли в Сибір. Після повернення з чужини, що стало можливим після смерті „вождя всіх народів”, було навчання у вузі,. Перші літературні спроби Володимира накрила перша хвиля арештів, його арештували 27 серпня 1965 року. Майже 8 місяців тримали в слідчому ізоляторі, зрештою звільнили, але продовжити студії на філологічному факультеті більше не судилося. Недремне око репресивного апарату пильнувало його щохвилини, запідозривши в антирадянщині, націоналізмі та ревній прихильності до підпільної греко-католицької церкви. Коли нарешті повернувся в рідне село, то знаходив порозуміння хіба що у рідної неньки. Він захоплювався літературою і сам писав чимало. Ретельно досліджував творчість В. Стефаника. Але з відомих причин його не друкували. Дещо зміг передати до Польщі в редакцію україномовного часопису „Наша культура”. Там були опубліковані ґрунтовні дослідження про Стефаника „Поет Любові”(1981) та „Син землі” (1983). А в України вийшли статті про Лесю Українку та т. Шевченка. Але під чужим прізвищем. В 1972 році з’явився відомий романс „Тернова ружа”, відомі також ще дві пісні на слова В.Іванишина „Загаси білу ватру” та „Сад любові”. Майже весь творчий доробок поета пропав. За вельми загадкових обставин загинув автор „Тернової ружі” на Одещині. Це сталося в грудні 1985 року.

 

1. Іванів Б. Автор „Тернової ружі” / Богдан Іванів // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – С. 24.

2. Піхманець Р. З когорти витязів: про Володимира Іванишина / Р. Піхманець // Реабілітовані історією. – Івано-Франківськ: „Місто НВ”, 2004. – С. 232-237.

3. Іванишин І. Плугатар недоораної царини [пам’яті Володимира Іванишина] / Іван Іванишин // Новий час., 1992. – 5-11 берез.

4. Малюта І. Ішов до тебе : про Володимира Іванишина /І. Малюта //Шлях перемоги., 2001. – 18 липня.

5. Піхманець Р. З когорти витязів: нарис життя і творчості Володимира Іванишина / Р. Піхманець // Галичина: науковий і культурно-просвітній часопис., 1998. – № 1. – С. 119-126.

 

     КОВАЛЬ ЯРОСЛАВ ІЛЬКОВИЧ – фотомитець, колекціонер, етнограф-краєзнавець. Ярослав Ількович Коваль народився 16 грудня 1908 року в с. Цінева Долинського повіту (тепер Рожнятівський р-н.) в заможній родині сільського коваля. Закінчив Рогатиньку гімназію, філософський факультет Львівського університету. Був особистим фотографом митрополита Андрея Шептицького. У 1944 році заарештований, 39 діб перебував у камері смертників, після чого кара смерті була замінена на 25 років ув’язнення. На рідну землю повернувся у 1955 році. Після багатьох років поневірянь йому вдалася прописатися в селі на Львівщині. Згодом перебрався до Львова, де жила його дружина. Я. Коваль зафіксував у фотографіях заняття, побут звичаї бойків, зібрав зразки їхніх вишиванок, кожухів, скринь, а також галицькі часописи, фотографії відомих людей Галичини, колекцію картин видатних художників. Зберіг велику кількість фотографій, зроблених у час перебування Андрея Шептицького в Підлютому, видав фотоальбом „Господар Перегінської пущі” (Львів, 1996р.), мав особисті виставки у Львові, Києві, Івано-Франківську, Запоріжжі, у США і Канаді. Я. Коваль – ініціатор і співзасновник історико-краєзнавчого музею в рідному селі Цінева. Помер 24 червня 1997р., похований у рідному селі.

 

1. Коваль Я. Весільні скрині села Ценяви / Ярослав Коваль // Нар. Творчість та етнографія., 1970. – № 1. – С. 76-86.

2. Коваль Я. Господар Перегінської пущі [Текст]: рідкісні фотографії з життя Слуги Божого Андрея Шептицького / Ярослав Коваль – Львів: Астрон., 1996. – 36 с.

3. Коваль Я. До історії української фотографії / Ярослав Коваль // Наука і культура України. – Вип.24. – Київ, 1990.

4. Василечко Л. Літописець рідного краю [Текст] / Любомира Василечко. – Львів: Істро, 2002 – 44 с.: іл.

5. Василечко Л. Майстер „світла й тіні” / Любомира Василечко // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – С. 20.

6. Коваль Ярослав // Краєзнавці Прикарпаття: довідник. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 114.

7. Майстри світла й тіні: про Я. Коваля // Ти навіки полонив серце моє…: сусп. історико-краєзнавч. альманах про Брошнів-Осаду і околиці. Кн. 1. – Брошнів: Таля, 2006. – С. 77-79.

 

     КРАВЦІВ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ – поет (автор 11 збірок поезій), журналіст. Голова СНУМу, провідний діяч УВО-ОУН, в’язень польських тюрем. Член НТШ й УВАН, редколегії Енциклопедії Українознавства. Редактор низки пластових націоналістичних та літературних часописів. Автор праць з сучасної української літератури, бібліографії, староукраїнської міфології. Активний діяч Пласту, голова КПС і КПР США, Головний Булавний юнаків. Член 3-го Куреня УПС „Лісові Чорти”. Народився 5 травня 1904 року в селі Лоп’янка Рожнятівського району в сім’ї священика. Талановитий український поет, редактор багатьох періодичних видань, публіцист і літературний критик, з дитинства захоплювався картографією. Середню освіту здобув у Філії Академічної гімназії у Львові. У Львові 1921 р. почав виходити ілюстрований часопис українського пласту „Молоде життя”, де з 1924 по 1927 рр. редактором був Богдан Кравців. В 50-х роках він знову стає редактором перенесеного до США журналу. Політичне життя вабило Богдана Кравціва змолоду. Його батько Микола – греко-католицьким священик-просвітянин (помер у 1934 році), мати – Олена з Богачевських була арештована в 1945 році, померла на засланні в 1956 році.Саме в їхньому домі щорічно „прономировувався” журнал „Діло” та інша національно свідома українська періодика. Молодий Богдан Кравців під псевдонімом Галайда опублікував перші свої поезії у місячнику „Український пласт”, що виходив у Станіславі (нині Івано-Франківськ) під редакцією вчителя гімназії Івана Чепаги. Упродовж всього життя був у Пласті і деякий час редагував пластовий журнал „Молоде життя”. Навчався в академічній гімназії, відвідував факультет філології Таємного українського університету, вчився у Львівському університеті на факультеті правничих студій. У студентські рокиу Львові Кравців був головою української студентської громади, одним із засновників українського націоналістичного руху, згодом першим головою Крайової екзекутиви ОУН в Західній Україні. Тридцятирічного поета була заарештовано і лише завдяки втручанню митрополита Андрея Шептицького Богдана Кравціва звільняють. У 1929 році у Львівському видавництві „Вогні” виходить перша збірка поета „Дорога” (тираж 1000 прим.). У 1930 році до читача приходить друга збірка поезії – „Промені” (Львів). З 1934 року він редагує суспільно-політичний тижневик „Вісті”, з 1935 по 1936 рр. він редагує журнал „Дажбог”, в 1936-1937 рр. – редактор літературно-мистецького тижневика „Обрії”, а в 1937-1938рр. літературно-мистецького двотижневика „Напередодні”. Насувався так званий „золотий вересень 1939 р” і поет змушений виїхати до Кракова, а потім – до Німеччини. В 1949 році він емігрував до Америки, того ж року входить до редакційної колегії українського католицького часопису „Америка”, а з 1955 р. стає редактором газети „Свобода”. В 1962 році виходить антологія „Поети чумацького шляху”, збірка „Дзвенислава” (1962 р.) та „Осінні строфи”. У зрілі роки Б.Кравців проводить фундаментальні розвідки про міфологію „Слова о полку Ігоревім”, видає бібліографічні довідники та коментарі до карт України. Помер Богдан Кравців 21 листопада 1975 року. Його творчість була багатогранною, у 1978-80 рр. вийшов двотомник „Богдан Кравців. Зібрані твори”. Гарвардський університет установив нагороди за найкращі праці з української бібліографії і стипендію Богдана Кравціва. Помер 21 листопада 1975 року

 

1. Кравців Б. Зібрані твори [Текст]: поезії / Богдан Кравців. – Нью Йорк: В-во Нью Йоркської групи, 1978 – 360 с.

2. Кравців Б. Зібрані твори [Текст] / Богдан Кравців – Київ: Світовид, 1994. – Т.3: Публіцистична проза. – 487 с.

3. Кравців Б. Поезії [Текст] / Богдан Кравців – Львів: Фенікс ЛТД, 1993. – 98 с.

4. Кравців Б. Поезії [Текст] / Богдан Кравців . – Львів: УПІ ім. Івана Федорова: Фенікс Лтд, 1993. – 475 с.

5. Кравців Б. Студентський Львів // Альманах Українського Народного Союзу на рік 1970. Річник 60-ий. – Джерсі-Сіті – Нью-Йорк: ви-во „Свобода”, 1970.

6. Кравців Богдан // Енциклопедія Українознавства: словникова частина. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1959. – Т.3. – С.1158-1159.

7. Горан Л. Біографія Богдана Кравціва // Лоп”янка – чарівне бойківське село, 2006. – С. 28-32.

8. Дармохвал Л. З Україною крізь життя [про поета Б. Кравціва родом з с. Лоп’янка Рожнятів. р-ну] / Л. Дармохвал //Ратуша, 2007. – 18 трав. – С.5.

9. Лисенко Н. „Тільки спрагою даруй, Господи, Слово моє!” [з біографії Богдана Кравціва ] / Н. Лисенко // Слово і час, 1994. – № 4-5. – С. 40-45.

10. Чоповський М. Славний син Підгір’я. //Чоповський М., Чоповський В. Скарби карпатського краю. – Львів: КП „Львівська обласна друкарня”, 2003. – С. 257-262.

 

     ЛЕВИНСЬКА (ПАРИЛЛЕ) ІРИНА – активіска громадського і культурного життя, поетеса, новелістка. Народилася 18 травня 1907 року в м. Рожнятові в сім’ї учителя Омеляна Парилле. Коли Ірині було три роки, батько переїхав з Рожнятова викладати математику й фізику в українську гімназію в Долину. Тут дівчинка прожила до 1919 року. В 1922 році вступає до Львівського Українського таємного університету. За активну громадянську позицію, Ірину разом з багатьма студентами було ув’язнено польською поліцією. В 1930 році Ірина Парилле вийшла заміж за інженера Степана Анатазійовича Левинського. Молоде подружжя майже відразу змушене було виїхати до Праги, а згодом до Чернівців. Тут Ірина Левинська бере активну участь в культурному русі, друкується в періодиці, влаштовує вечори, зустрічі, знайомиться з Ольгою Кобилянською. В 1935 році подружжя Левинських змушене виїхати до Бухареста, де організовували українські вечори на честь Т. Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Ю.Федьковича.У 1942-1943 роках І. Левинська закінчила повний курс викладання української мови і літератури в Бухарестському інституті італійської мови і культури. Пізніше в 1949-1950 роках навчалася на курсах російської мови в інституті імені Максима Горького в Бухаресті і одержала право викладання цього предмету. Свої спогади „Я знала Ольгу Кобилянську” Ірина Левинська видала у Бухаресті в 1961 році. Писала також вірші, новели, оповідання. Авторка підготовила три книжки малої прози: „Живиця” (1982), „Серця на грані” (1984), „Коли ми були молоді” (1899). Померла 6 липня 1990 року.

 

1. Федоренко Г. Безмежної і щедрої душі [Ірина Левинська-Парилле] / Г. Федоренко // Рожнятівщина. Край Бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – С. 21.

2. Лесюк О. Серце згорьоване ностальгією: до 100-річчя з дня народження Ірини Левинської (Парилле)) / Оксана Лесюк // Новини Підгір’я, 2007. – 12 трав.

 

     ЛЕВИЦЬКИЙ ІВАН ОМЕЛЯНОВИЧ – бібліограф. Народився 18 січня 1850 року у с. Берлоги Калуського повіту (нині Рожнятівський район). Навчався в Станіславській гімназії, з 3-го класу гімназії його забрали до австрійської армії. У липні 1871 року у Пешті (м. Будапешт) склав екзамени на атестат зрілості, а згодом поступив на філософський факультет Віденського університету. Займався перекладами статей з російської преси. Пізніше, у Коломиї видавав „Народну школу” (1875), у Львові „Друга народу” (1876р) і „Бескид”, активно співпрацював у багатьох галицьких періодичних виданнях, видавав календарі. З 1879 року і до кінця свого життя І.О.Левицький працював дрібним урядовцем у різних страхових товариствах у Львові. Важка праця і постійна нужда підірвали його здоров’я, він важко захворів. Помер 30 січня 1913 року, похований на Личаківському кладовищі у Львові. Справжнім покликанням його життя стала бібліографія. В результаті багаторічної клопіткої праці світ побачила „Галицько-руська бібліографія ХІХ століття”, перший том якої вийшов окремими випусками у 1887-1888рр, а другий – у 1895 році. Згодом ще світ побачила „Галицько-руська бібліографія за 1772-1800рр.” та 3-томна „Українська бібліографія Австро-Угорщини” (Львів, 1909-1911рр). Іван Левицький бібліографував не тільки всі види друку, але й усі збірники, журнали і газети. Тому його праці – зведена бібліографія окремих видань і бібліографія журнально-газетних статей мають велике значення. Невтомний Іван Омелянович перший склав „Реєстр наукових і літературних праць професора Михайла Грушевського” (1906), зібрав колосальні матеріали про 2000 діячів, праці яких зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, видав 4 випуски „Прикарпатської Русі”, решта (за браком грошей) залишились у рукописах. Помер 30.01.1913, похований у Львові.

 

1. Левицький Іван // Краєзнавці Прикарпаття: довідник (ХХст.). – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 57.

2. Левицький (Ємельянович) Іван // Енциклопедія Українознавства: словникова частина. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя,1962. – Т. 4. – с.1267.

3. „Галицько-руська бібліографія ХІХст.” І.О. Левицького: принципи укладання // Іван Омелянович Левицький: збірник наукових праць /НАН України ЛНБ ім. В. Стефаника. – Львів, 2002. – С. 26-35.

4. Гуменюк М.П. Иван Левицкий – выдающийся украинский библиограф ХІХст. / М.П. Гуменюк // Сов. Библиография, 1955. – Вып. 41. – С. 45-52.

5. Фундатор української бібліографії: про І. Левицького // Чоповський М., Чоповський В. Скарби карпатського краю: історико-краєзнавчі нариси. – Львів, 2003. – С. 123-127.

 

     ЛУЦІВ ВАСИЛЬ-ОРЕСТ – професор-славіст, вчений, меценат, голова об’єднання українських педагогів Канади. Василь-Орест Луців народився в с. Нижній Струтин в 1920 році. До війни навчався в Головній українській гімназії та її філії у Львові. Радянське „визволення” зустрів у Станіславі, де почав навчання в Педагогічному інституті. Арештований органами НКВД. Після семимісячного слідства був засланий на далеку північ у Норильськ. Як польський громадянин був амністований, вдалося виїхати до Персії.Там був мобілізований до польського війська, побував в Іраку та Єгипті. У 1948 році перебирається до Канади, де продовжує славістичні студії, а згодом добуває магістерський та докторський диплом. Розпочинає свою довголітню викладацьку роботу послідовно в Монреальському, Оттавському і Пенсільванському університетах, а також в українській духовній семінарії. Започатковує єдиний в діаспорі педагогічний журнал „Життя і школа”, який сам видає, друкує і фінансує близько 40 років. Василь Луців – автор понад 25 праць наукового спрямування та біля тисячі науково-популярних статей. Професор Василь Луців дійсний член НТШ та УВАН в Америці, також дійсний член Польського наукового інституту в Нью-Йорку. Помер в березні 2005 року, похований в Канаді.

 

1. Семків М. Василь Луців – фундатор бібліотек НТШ / Михайло Семків // Нижній Струтин: історичні нариси. – Ів-Франківськ, Лік. – С. 69-73.

2. Лесюк О. Його ім’я викарбувано в Єрусалимі: про Василя-Ореста Луціва / Оксана Лесюк. / Новини Підгір’я, 2005. – 25 черв.

3. Романюк Т. Фонд Василя Луціва – основа новітньої бібліотеки НТШ / Т. Романюк // Життя і школа, 1994. – № 1. – С. 22.

 

     МЕЛЬНИК (ЛІМНИЧЕНКО) ВАСИЛЬ – (літературний псевдонім священника о.Василя Мельника) ревний священик, проповідник, поет, мислитель, публіцист, письменник-драматург. Народився 31 грудня 1899 року в селі Небилові Калуського повіту. Початкову освіту здобув у рідносу селі, закінчивши школу переїхав до Львова на навчання до гімназії, яку закінчив у 1918 році з відзнакою. Під час навчання в гімназії почав писати вірші, друкувався в студентському журналі „Відродження. Згодом навчався у Богословській студії у Львові. У 1921-22 рр. Василь Мельник був настоятелем Малої семінарії і тоді ж зредагував „Альманах Українських Богословів (1923р.) Після одруження і висвячення дістав першу парафію у Зарваниці, потім переїхав до Звенигорода біля Бучача. Тут він працював до 1944 року. Десять років був головою „Просвіти” Бучацького району. В 1946 році о. Василю вдається переїхати на Лемківщину, а згодом до Мюнхена. Тут о. Василь виявив себе знаменитим організатором молоді, блискучим проповідником, членом академічної громади „Обнова”. Ревний християнин і невтомний працівник, о. Василь Мельник раптово потрапив до лікарні, лікарі поставили страшний діагноз – рак легень. 8 березня 1949 року о. Василя Лімниченка не стало. Похований у Мюнхені на цвинтарі Вальдфрідгоф. В 1920 році вийшла перша збірка поезій „З війни”, яка присвячена борцям за самостійність України. Друга збірка „Хуртовина” вийшла у Львові у 1921 р. видавництвом „Добра книжка”. Третя – „Клонюсь” вийшла в 1926 році, до неї ввійшли 27 поезій автора. Четверта поетична збірка, яка вийшла в 1933 році носить назву „Дзвонять дзвони”. В другій період творчості о. Василь Мельник-Лімниченко пише і прозові твори. У 1938 році з’явилася друком у Жовклі повість „Верховинець” та драма на 5 дій „Убите щастя”.Також написав серію статтей, які зібрано у книжках: „Українські хрестоносці” та „Релігія і життя” (1948), друкувався у часописах „Нова зоря”, „Поступ”, „Світло”.

 

1. Лімниченко В. Вибрані твори [Текст] [упоряд. д-р о. Василь Луців ] / о. Василь Мельник-Лімниченко – Прудентопіль-Парана-Бразилія: Вид-во о. Василіан., 1982. – 345 с.

2. Лімниченко В. Білій пані [Текст]: збірка віршованих творів / о.Василь Мельник-Лімниченко. – Прудентопіль-Парана-Бразилія: Вид-во о. Василіан, 1977. – 216 с.

3. Мельник В. Українські хрестоносці [Текст] / о.Василь Мельник-Лімниченко. – Мюнхен: [б.в.], 1948. – 64 с.

4. Мельник-Лімниченко В. Релігія і життя [Текст]: поезія, проза, драма, публіцистика релігійні статті [ за заг.ред. проф. Р. Гром’яка] / о. Василь Мельник-Лімниченко. – Тернопіль: [б.в.], 1999. – 830 с.

5. Лімниченко В. Верховинець [Текст]: п’єса [уклад. Л. Гром’як] / о. Василь Мельник-Лімниченко. – Тернопіль: СМП Астон, 1999. – 84 с.

6. ЛімниченкоВ. Віднайти себе в житті [Текст]: поезії, ессе, статті [упоряд., передмова Л.М. Гром’як] / о. Василь Мельник-Лімниченко. – Тернопіль: [б.в.], 1999.

7. Боднарук І. У 25-ту річницю смерті письменника / І. Боднарук // Америка. Філадельфія, 1975. – 21 січня. – С. 3-4.

8. Боднарук І.Бучацький парнас / І. Боднарук // Бучач і Бучаччина: історично-мемуарний збірник.– Нью-Йорк-Лондон-париж-Сідней-Торонто, 1972. – С. 100-105.

9. Назарко І. Український хрестоносець: Василь Лімниченко / Ірчан Назарко // Америка. Філядельфія, 1973. – Ч. 62. – С. 2-3; Ч. 63. – С. 2-3.

10. Рудницький Л. Драматургія Григора Лужицького / Л. Рудницький // Лужицький Г. Посол до Бога. – Івано-Франківськ, 1996. – С. 3-40.

11. Ровенчак О. Поезія Лімниченка гартувала галицький дух / О. Ровенчак // Тижневик Галичини, 1999. – 25 березня.

12. Осадчук С. Василь Мельник-Лімниченко / С. Осадчук // Колиско моя, Небилове рідний. – Брошнів, 2007. – С. 21-26.

13. Хороб С. Українська релігійна драма і Григор Лужицький / С. Хороб // Посол до Бога. – Івано-Франківськ,1996. – С. 236-242.

 

    МОШУРА ОСИП – поет, перекладач, культурно-просвітницький подвижник, дослідник Бойківщини. Народився 31 липня 1909 року в с. Перегінську Долинського повіту (зараз Рожнятівський район) в родині лісоруба. Перші уроки освіти і виховання майбутній поет здобув у батьківській хаті. Не маючи змоги відвідувати школу, хлопчик запам’ятовував історичні події краю, а потім описував у віршах. Уже в дитячі та юнацькі роки був свідком пам’ятних історичних подій початку ХХ століття: Першої світової війни, проголошення Західноукраїнської Народної республіки. Тому багато образів та епізодів у творчості поета висвітлюють сторінки тогочасної історії. Для поета другою домівкою став Народний дім. Тут він читав для односельчан свої вірші, брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми. Вірші поширюються у рукописах. З 13 років працював разом з батьком на лісорозробках у фірмі „Глезінгер”, а також згодом – продавцем кооперативи „Єдність”. Вперше свої вірші надрукував у львівській газеті „Народна справа” в 1936 році. Також друкувався на сторінка львівських часописів „Народна справа”, „Неділя”, „Українське юнацтво”, „Христос – наша сила”, „Лицарство пресвятої Богородиці”, „Літопис Червоної калини”, в календарях „Надія України” і „Золотий колос”. У 1937 році працював у львівській газеті” „Народна справа”, пізніше став редактором журналу „Відродження”. В 1938 році зробив переспіви окремих розділів „Слово о полку Ігоревім”. У 1939 році Осип Мошура повертається до рідного Перегінська. Працює у сільському відділенні зв’язку. Та мирне життя виявилось недовгим – почалася війна. Окупанти почали розправи над активістами Перегінська. Зброєю Осипа Мошури стали войовничі, антифашистські поетичні твори. 20 січня 1942 року його заарештували, вивезли до Станіслава, допити тривали багато днів. Знеможене тіло поета більше не протестувало проти насильницької смерті. Рідні і нині не знають місця спочинку замордованого поета.

 

1. Мошура О. Гей видно село [Текст]: поезії, оповідання / Осип Мошура. – Львів:[б.в.], 2003. – 181 c.

2. Мошура О. Тремтіння і пориви: поезії, щоденник [Текст] :упоряд. Василь Костюк / Осип Мошура. – Івано-франківськ: Сифонія форте, 2008. – 124.

3. Мошура О. Поезія /Осип Мошура // Перевал, 2003. – № 4. – С. 149-151.

4. Вшанували пам’ять земляка // Євроцентр, 1999. – 16 серп.

5. Ганущак В. П’ять постатей /В. Ганущак // Перевал, 2003. – № 3-4. – С. 139-141.

6. Ганущак В. Талант-самоук з Перегінська. В.Ганущак // Рожнятівщина. Край бойківський чарівний. – Рожнятів: [б.в.], 2001. – с. 23.

7. Кавальчук В. Поет обов’зку і честі / В. Ковальчук // Галичина, 1999. – 3 серп.

8. Ковальчук В. Поет-самоук: 31 липня – річниця народження нашого краянина Осипа Мошури В. Ковальчук // Нові горизонти, 1990. – 31 лип.

9. Костюк В. ЗУНР у спогадах письменника Осипа Мошури /В. Костюк //Міжнародна наукова конференція присвячена 75 річчю ЗУНР (1-3 листопада 1999). – Івано-Франківськ. – С.118-120.

10. Мошура Осип Петрович // О. Лисюк. Вівтар свободи. – Рожнятів, 2007. – С. 198-200.

11. Полум’яне слово поета // Чоповський М., Чоповський В. Скарби карпатського краю: історико-краєзнавчі нариси. – Львів, 2003. – С. 234-256.

 

     РАРАГОВСЬКИЙ ДМИТРО – поет, громадсько-просвітницький діяч. Народився 4 листопада 1876 року в с. Сливки. До Канади виїхав в 1903 році. Спочатку по приїзді працював робітником, згодом здобув освіту у Манітобському коледжі і зайнявся культурно-просвітницькою роботою та журналістикою. Перші твори молодого поета друкувались на сторінках часопису Соціалістичної партії Канади „Червоний прапор”, пізніше в тижневику „Робочий народ”, співредакторм якого став у 1908 році. В цей час на власні кошти Д. Рараговський видав у Вінніпегу збірку віршів „Робітничі пісні”. Соціальні мотиви – визначальні в усій поетичній творчості поета. Друга збірка його поезій вийшла у 1945 році в Едмонтоні під назвою „Українські робітничі пісні”. Помер поет в Едмонтоні в 1957 році