Меню сайту
Untitled
ГОЛОВНА
ПРО БІБЛІОТЕКУ
СТРУКТУРА
КОРИСТУВАЧЕВІ
ВІРТУАЛЬНІ ВИСТАВКИ
РОЖНЯТІВЩИНА
ФОТОГАЛЕРЕЯ

Категорії розділу
Події [770]
Наші видання [21]
Контакти

НАША АДРЕСА:

смт. Рожнятів

Площа Єдності 11

тел./факс: (03474) 2-09-91

e-mail: library_rozh@ukr.net

Ми в соціальних мережах


Календар
«  Березень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Форма входу
Статистика
Головна » 2021 » Березень » 31 » Щирий сміх – то живильна вода, то найкраща прикраса людини
12:00
Щирий сміх – то живильна вода, то найкраща прикраса людини

Щирий сміх – то живильна вода, то найкраща прикраса людини

     1 квітня відзначаємо Міжнародний день сміху. Це день щирого сміху, добрих жартів, гарного настрою, позитивних емоцій. Це свято всіх веселих людей з прекрасним почуттям гумору. Сміх продовжує життя, а щира усмішка прикрашає кожного з нас. Потрібно до всього ставитися з гумором і не приймати близько до серця, треба вміти посміятися над собою, з посмішкою приймати навіть складні ситуації та з оптимізмом дивитися на світ. Посміхайтеся частіше, даруйте радість всім навколо і тоді кожен день буде яскравим та веселим!
     У Міжнародний день сміху працівники Рожнятівської публічної бібліотеки підготували для Вас добірку гуморесок, усмішок і жартів від жителя села Сваричів Василя Савчука. Поет-гуморист у жартівливій віршованій формі змальовує кумедні ситуації, бувальщини, підмічені в нашому буденному житті – на роботі, в побуті, в сім’ї. 

КИРТИНА
Десь у місті, чи селі
Жила одна пара –
Чоловік на ім’я Гриць
І жінка Варвара.
Грицько трохи був лінивий,
Не хотів робити.
Лише ходив і пиячив,
Міг й жінку набити.
Не любив він свою жінку –
Можна так сказати,
Він міг її зневажати
І конірувати:
Не так їсти вна зварила,
Не так шматі прала,
Не так вона посуд мила,
Не так прасувала.
Так Варвара бідна жила,
Ще й біда приперла,
Ненадовго захворіла,
І раптово вмерла…
Сидить Грицько зажурений
Нічого не робить,
І щоднини на могилу
До Варвари ходить.
Стоїть бідний над могилов,
Сльози витирає,
І до жінки покійної,
Він так промовляє:
–    Ой як би то було можна
Почати спочатку,
Я би тебе шанував,
Моє янголятко.
Все за тебе поробив би,
Не сидів без діла,
Їсти тобі наварив,
А ти – лиш сиділа.
А якраз десь на той чєс
Там рила киртина,
Дивиться Грицько, на гробі,
Рухається глина.
Зразу поти його вмили,
Він втирає лоба,
І подумав, що Варвара
Вилізає з гроба.
Грицько крику наробив,
І давай тікати:
–    Та я так хотів з тобов,
Лиш пожартувати.

 

ПРИГОДА НА ЦВИНТАРІ
Пасе дідо свою козу
В вишневім садочку
І прив’язав до дерева
На тонкім шнурочку.
А сам сидить під деревом
І почав дрімати,
Його коза за той час
Змогла шнурок врвати.
Ходить собі по вулиці,
Ні ваші, ні наші.
І зайшла так аж на цвинтар,
Бо там краща паші.
Ходить собі по могилах,
Квіти поїдала,
Поховзнуласі на глині,
Тай в яму упала.
Бо то була вже для когось
Викопана яма
І коза туди упала
Догори ногами.
Ходить вона там у ямі
І жалібно риче,
Так, як нібито на поміч,
Бідолашна кличе.
Раптом дідо пробудивсі,
А кози немає.
Він на ноги підхопився
І козу шукає.
Ходить сумний по дорогах,
Свою козу кличе,
Раптом чує – на цвинтарі
Його коза риче.
Дідо думав, що не буде
Вже молока мати,
Та як голос кози вчув,
Побіг ратувати.
Ходить він довкола ями,
Щоб козу дістати
І сам в яму вделебивсі,
Що не може встати.
А то осінь на дворі,
І темніє швидко,
Так що діда і кози
Вже в ямі не видко.
Коза вже сі з тим змирила
І лягнула спати,
Ну, а дідо ще кричить,
Щоб йшли ратувати.
А по дорозі йде чоловік,
Щось собі думає,
Й чує, що хтось на цвинтарі
На поміч гукає.
Він ліпше сі прислухає,
Хоч з страху вмирає
Й чує голос свого кума
З ями долинає.
Він по цвинтарі побіг –
Звідки чути звуки
Й каже, прибігши до ями:
«Давай, куме, руки!».
Дідо кумові зрадів,
Вже сі посміхає
І найперше свою козу
В гору піднімає.
Кум як ввидів, що щось лізе
З ями із рогами,
То лиш порох закуривсі
В него під ногами.
Додому він вже прибіг
Білий, як сметана,
Що його би не впізнала
Навіть рідна мама.
Дід навіть не зрозумів,
Що сі таке стало,
Бо так було щісті близько
І кудись пропало.
Старий з розпачу не міг
Вже й слово сказати,
Трохи в ямі посидів
І ліг з козов спати.
А на ранок другий день
Ціле село знало,
Що на кума щось рогате
З ями зазирало.
І побігли всі сусіди,
Із кожної хати
Так, що діда і козу
Встигли врятувати.

 

ЯК ТЕЛЯТНИЦЮ В ПАРТІЮ ПРИЙМАЛИ
До колгоспу приїхало
Начальство з району –
Двоє з сільгоспуправління,
Й секретар райкому.
Приїхали, бо важливу
Справу вони мають –
Передову телятницю
В партію приймають.
У конторі все прибрано,
Як у великі свята.
Вже до зали запросили
Того кандидата.
І той старший із району,
Почав виступати
Й після короткої промови
Став жінку питати:
«Ваше ім’я і прізвище,
Якого ви віку,
Де живете й чи маєте,
Будь-яку освіту?».
А коли анкетні дані
Вони записали,
Тоді трохи політичні
Питання давали:
«Чи знаєте Карла Маркса?
Чи його читала?».
«Ні, я з Карлом не знайома,
І Маркса не знала».
«А хто такий Фрідріх Енгельс,
Дозвольте спитати?».
«Я з ними сі не здибала,
Й не можу їх знати!».
Один із них обурився
Й почав дорікати:
«Як ви Маркса і Енгельса
Не можете знати?».
«А чого їх можу знати?
Я жінка поважна
І не з кожним знайомлюся,
Я не легковажна!».
Телятниця розізлилась,
Під боки сі взяла
І начальство із району
Також запитала:
«А ви знаєте Марину,
Що худобу доє,
Або криву Катерину,
Що телєта поє?».
Ті з району здивувались:
«Та звідки нам знати,
Хто у вас корови доїть,
Чи поїть телята?».
«Тож, шановні, послухайте,
Що сказати маю:
Ви не знаєте моїх,
Я ваших не знаю!».

 

СПОВІДЬ
Ходить баба все до церкви.
Але вже забула,
Коли вна останній раз
У сповіді була.
А гріхів сі назбирало
Може й не багато,
Та здало би сі вже піти
І посповідатись.
Вже ксьондз бабу сповідає
І її питає,
Які вона ще такі 
Тяжкі гріхи має.
«Я не можу набрехати
Й пусте говорити,
І по заповідях я
Стараюся жити.
У піст можу я не їсти,
Лиш сухарі гризти.
Але можу, пане отче, 
Дуже тєжко клєсти».
«Ну, а кому вже клинете?–
Священник питає,–
Як біля вас вже нікого
Там вдома немає?».
«Пане отче, мої кури –
То біда тай годі!
Вони  мені перегребли
Всьо в моїм городі!».
«Ой за курей – то не варта
Так тяжко грішити.
Краще нічо не казати
І праведно жити.
Щоб ви більше не грішили
І ще довго жили
І нікому у своїм житті
Ви більше не клєли».
«Я визнаю свої гріхи
І в гріхах сі каю,
Але чи зможу не клєсти –
Я не обіцяю».
А священник пояснює,
Як малій дитині:
«Після сповіді у церкві
Не кленіть хоч нині».
Баба додому біжить
Аж сі порох куре,
А на бабинім городі
Знов гребуться кури.
Баба з криком на город
Вже сі розігнала,
Але що казав священник
Собі нагадала,
І лиш тихо проказала:
«А, бісова мати,
Нині вам нічо не кажу – 
Завтра шляк вас трафе!!!».

      Більше гуморесок Василя Савчука можна прочитати в збірці «Савчукові усмішки», яку видала Рожнятівська бібліотека в рамках проєкту «З народної криниці».

 

 

 

Категорія: Події | Переглядів: 114 | Додав: Admin | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
АНОНС



Відео про Рожнятів


Відео про бібліотеку


Retro бібліотека





Пошук

Архів записів



Сайти Рожнятівщини
Рожнятівська РДА
Рожнятівська районна рада
Рожнятівська селищна рада
Рожнятівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Рожнятівський БДЮТ

Бібліотеки області
ОУНБ ім.Франка
Обласна бібліотека для юнацтва
Обласна бібліотека для дітей
Богородчанська ЦРБ
Галицька ЦРБ
Городенківська ЦРБ
Долинська ЦРБ
Калуська ЦРБ
Коломийська ЦРБ
Косівська ЦРБ
Надвірнянська ЦРБ
Тлумацька ЦРБ
Тисменицька ЦРБ

Корисні лінки
Українська Бібліотечна Асоціація
Бібліотечному фахівцю
Бібліотечний інф.-освіт. портал


Copyright Рожнятівська публічна бібліотека © 2021
Розробка та супровід Русин Галина & КОМПІК ІФ