Як тісно в пам’яті сторіч!
Як рідко зводяться титани!
Л. Костенко
Постать Митрополита Андрея Шептицького тісно пов’язана із бойківським краєм – Рожнятівщиною.
Зоря Митрополита – світло, яке світить нам ось уже півтора століття. Не кожне століття дарувало Україні таких велетів як Митрополит Андрей Шептицький.
29 липня 2015 року виповнюється 150 років від дня народження митрополита Андрея Шептицького.
Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндр Шепти́цький; * 29 липня 1865, Прилбичі – † 1 листопада 1944, Львів) – граф, єпископ Української греко-католицької церкви; з 17 січня 1901 р. до смерті – Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський – предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького роду Шептицьких.
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВДисти розстріляли його брата Лева і всю його сім'ю у родинному маєтку Шептицьких в Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року, його наступником став Йосиф Сліпий.
На теренах Рожнятівщини, неподалік села Осмолода в урочищі Підлюте, знаходиться пам’ятка історії та архітектури, духовна колиска Української Греко-Католицької церкви відома як «Кедрові палати» Андрея Шептицького. Сюди вже в поважному віці кілька разів поспіль щоліта приїжджав лікувати застуджені в російському полоні ноги митрополит Андрей Шептицький.
Підлюте – це навіть не село, а урочище, розташоване на вузькій смузі між річкою Лімницею – найчистішою річкою в Європі, та горою Лютою – названою за легендою про люту мачуху трьох дочок, звідси і назва урочища, що знаходиться під горою – Підлюте.
Митрополича резиденція збудована на початку XX ст. поруч із цілющими сірководневими джерелами і, як стверджують місцеві краєзнавці, на той час вважалася одним із кращих курортів в Європі.
В дорадянські часи тут була митрополича лікувально-відпочинкова резиденція – «Кедрова палата», збудована митрополитом С. Сембратовичем.
Вибір саме цього урочища для митрополичої резиденції не випадковий: в Підлютому три мінеральні джерела. Відтак, було обладнано три невеличкі басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрей і Тит.
В урочище приїжджали відпочивати і лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Польщі.
Видатний лікар того часу Є. Озаркевич в 1913 р писав «... той, хто бажає потрапити на лікування в Підлюте – повинен пам'ятати, що це не публічне місце, а виключна власність митрополита. І тільки тоді можна туди дістатись, якщо є на те воля митрополита...». Для зручності доставки людей та вантажів була збудована вузькоколійна дорога.
Під час Першої світової війни здравницю було зруйновано гарматним вогнем російської армії, але по швидкому часі її відбудував наступник митрополита С. Сембратовича – Андрей Шептицький. Втім, будівельним матеріалом вже служив не кедр, а смерека та ялина.
Шептицький любив це місце і часто сюди навідувався, хоч і був хворий, любив подорожувати по своїх гірських теренах на спеціальній кінній бричці. Такі подорожі були можливі завдяки побудові гірських шляхів – «райштоків» («рай шток» – з нім.: шлях для їзди верхи).
Навпроти «кедрової палати» з каменю вибудували ґрот, на вершині якого височів масивний кам'яний хрест (за радянських часів войовничі атеїсти замість нього встановили скульптуру оленя). Митрополит Андрей особисто сповідав у цьому ґроті мирян, а в місцевій церкві сам відправляв Служби Божі.
В радянський період Підлюте вподобали партійні боси не лише з Києва, а й з Москви. Тут відпочивали і Хрущов, і Підгорний, і Шелест, і Щербицький та ін. Добиралися вони в гори вузькоколійкою Брошнів-Осмолода, яка сьогодні знищена. Здебільшого метою їхнього приїзду було полювання на ведмедя. Тривалий час «Кедровими палатами» опікувався місцевий лісокомбінат, згодом держлісгосп. У 70-х роках вони стали дачею тодішнього Голови Верховної Ради СРСР М. Підгорного. Тоді ж за нез'ясованих обставин виникла пожежа й осідок повністю згорів. Втім, споруду швидко відбудували, а в 1999 році повернули Івано-Франківській єпархії УГКЦ.
Резиденція відновлюється, зберігся і старовинний ґрот (кінця ХІХ ст.). Центральною спорудою залишається колишня «Кедрова палата», реставрована і наближена до оригінального вигляду.
Тепер увесь комплекс є Реколекційним центром Івано-Франківської єпархії УГКЦ.
Стараннями єпископа Софрона Мудрого тут збудовано триповерховий реколекційно-відпочинковий дім на 40 осіб, їдальня, простора альтанка.
Окремої уваги заслуговує надзвичайно ошатна церковця, збудована на місці, зруйнованої святині – старої дерев’яної церкви. Вона пишно оздоблена мозаїкою – творіння рук Євгена Андрухіва (тепер священика), над якою мозаїст отець трудився майже п’ять років. Перед церквою – могила, яка теж має своєрідну історію. Колись біля старої церкви був цвинтар. Адже за Шептицького тут жило дуже багато людей, які працювали, щоб обслужити всіх приїжджих. Траплялося, в лікарнях люди помирали, і їх ховали коло церкви. Потім могили позанепадали, понищилися, і тоді було вирішено насипати спільну символічну могилу.
Підлюте – цей унікальний куточок Рожнятівщини, не лише оаза відпочинку священнослужителів, а й центр літнього вишколу студентів катехитичного інституту. А ще – місце висвячення пластунів, котрі і тепер, як це було за часів Андрея Шептицького, влітку таборяться неподалік й уособлюють патріотичну українську молодь. «Кедрова палата» – відроджується.
Бібліографія
Андрей Шептицький. За єдність святої віри, церкви і нації. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2008. – 62 с. Книга присвячується 1020-ій річниці хрещення Київської Русі. Головним завданням Митрополита є донести до громадян думку «про єднання віри, церкви і нації, бо тільки тоді ми зможемо побороти спільні труднощі…». Також висвітлено Пастирське Послання Єпископа Андрея до вірних Станіславівської Єпархії.
Шептицький А. як будувати рідну хату? / Андрей Шептицький. – Брустурів:Discursus, 2014. –56 с. Велич і смирення митрополита Андрея Шептицького найповніше виражається в його посланні «Як будувати рідну хату?» Велич – бо годі знайти прозорішу візію найпростішого вирішення складної й заплутаної української проблеми. Смирення – бо ніхтокрназще від Митрополита не розумів, наскільки важко робити найлегші речі разом і впродовж тривалого часу. (Тарас Прохасько)
Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері / Упор. Г. Меріам–Лужницький. – Львів : Світ, 1994. – 80 с. Повість Григора Меріама – Лужницького – одна з на з найбільших «сенсацій» української літератури. По її виході у світ 1982 р. в Філадельфії навіть теологічно освічені особи співали хвалу письменникові за первопублікацію невідомих листів Великого Митрополита. Так, як з’ясувалось, «Дванадцять листів…», є художнім твором, написаним в жанрі епістолярної повісті, в центрі якої – постать слуги Божого Андрея. Письменник, використовуючи висловлення з творів Митрополита, його послань, проповідей, а з уваги на те, що він особисто добре знав Слугу Божого, можливо й з приватних розмов, розкриває читачеві глибокий духовний світ молодого Шептицького, його любов до матері, пристрасний патріотизм, природну велич і скромну святість.
Митрополит Андрей Шептицький / за ред. Я. Ю. Заборовського. – Львів: Фірма «Олір», 1995. – 176 с.
У книзі автором подано нарис про життя і служіння Церкві та народові 1865-1944 рр., а також передано зміст послань Шептицького: «Як будувати рідну хату ?», «Не убий». У книзі використано фотоальбом із ілюстраціями Шептицького.
* * *
Бойчук І. Історія Осмолодської пущі / І. Бойчук, М. Гайдукевич, В. Парпан [та ін.]. – Львів: вид-во НТШ, 1998. – 145 с.
За матеріалами Центрального державного історичного архіву України в м. Львові, відомчими матеріалами Осмолодського держлісгоспу та інституту гірського лісівництва і спогадами очевидців відтворено історію ведення лісового господарства у верхів’ях басейну ріки Лімниці в Карпатах. Особливе місце займає у книзі інформація про управу митрополичих угідь 20-30 років ХХ століття.
Депутат Б. Лісовий музей /Богдан Депутат// Перегінське. Історичні нариси і новели. – Івано-Франківськ, Симфонія форте, 2005.– С.25-28.
Про Лісовий музей Митрополичих дібр, створений інженером-лісівником Миколою Саєвичем.
Пилипів І. Меценатська та благодійницька діяльність греко-католицької церкви на Бойківщині в 20-30-ті роки ХХ ст. / Історико-культурна спадщина Рожнятівщини як складова Бойківщини: минуле та перспективи розвитку: зб. наук.-теорет. ст./ голов. ред. В. Андрейків; – Рожнятів, 2012. – С. 20-32.
Унікальне Підлюте // Рожнятівщина край бойківський чарівний. – Брошнів: Таля, 2001. – С. 15.
Чоповський М., Чоповський В. Осмолодська пуща/ Микола Чоповський, Василь Чоповський // Скарби карпатського краю. – Львів, 2003.– С. 62-69.
Митрополит Андрей Шептицький та Рожнятівщина [Текст]: 150-річчю від дня народження присвячується: інформаційна довідка / Рожнятівська централізована бібліотечна система; [уклад. Г. М. Фреїшин; відп. за вип. М. В. Рибчак]. – Рожнятів, 2015. – 40 с.: іл.