2 вересня – 205 років з дня народження та 150 років від дня смерті відомого українського поета, етнографа, фольклориста, вченого, історика, мовознавця, краєзнавця, борця за національне самоусвідомлення, за рідну мову, культуру, історію і традиції, одного із зачинателів нової української літератури в Галичині, одного з організаторів та провідних діячів «Руської трійці», співавтора «Русалки Дністрової», нашого земляка родом із села Ясень Івана Вагилевича.
      У світлиці районної бібліотеки до відзначення цих дат організовано книжкову виставку «Читав з очей, як з книги, я слова правдиві – Вітчизна, воля, правда – в рвійному пориві…».

     Дружною творчою родиною ознайомилися з виставкою члени літературної студії «Горгани» Ольга Парадовська, Наталія Данилюк, Володимир Кондур, Світлана Діденко, о. Дмитро Халус, Ольга Мацьків, Діана Данилюк та Олег Бойко на чолі з головою літстудії – письменником, журналістом, краєзнавцем, членом Національної спілки письменників України Любомиром Михайлівим.  Письменники провели бесіду біля виставки про цю визначну постать та ще раз переглянули тематичний куток «Славний син Підгір’я», організований районною бібліотекою у 2011 році до 200-літнього ювілею Івана Вагилевича.

     Любомир Львович прочитав свій новий вірш «Іван Вагилевич, як небо», написаний до 205-річчя з дня народження Івана Вагилевича:

Іван Вагилевич, як небо високе,
Пішов у віки, залишивши сліди,
Для нас залишивши і думи, і кроки,
І лет свій орлиний – завжди молодий.

Те слово, яке народилося з болю,
Із крику епохи і суму століть,
До нас озивається нині луною,
Воно поміж нами, як сонце, горить.

Воно проростає в нові покоління,
Що в Ясень приходять до вічних джерел,
Де думи, де вірші, неначе проміння,
Що гріє й чарує, й за душу бере.

Воно із Русалки тече Дністрової,
Як Лімниця-річка, що плине удаль,
Не гояться рани. Та й хто їх загоїть,
Та й болі не змиє ні час, ні вода.

Усе починалось у древньому Львові,
Усе починалось у ріднім краю,
Де стільки за волю пролилося крові
За мову, за віру і землю свою.

Як добре, що був Вагилевич із перших,
Та першим, звичайно, нелегко іти
До світла, до волі, плечима підперши
І небо грозове, і дальні світи.

Усе нам віки відкривають відверто,
І думи його ми читаєм ясні.
Тут осінь в чоло цілувала поета
Й співала пісні, але тільки сумні.

     Іван Вагилевич був будителем Галицької землі і славним сином Підгір’я, був тією постаттю, яка у переломні і важкі часи стала світочем української нації.