9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, в Україні відзначають День української писемності та мови. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
    З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі. Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. Тарас Григорович Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова.

       Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше: перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, сяйво світлого місяця і ясних зір, багрянець світанкових заграв і срібло цілющо-перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, тихий шепіт шовкових трав і таємний шум замріяних смерек, красоту опоетизованої червоної калини та хрещатого зеленого барвінку, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.
      Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття. Шануйте рідну мову, бо вона є неоціненним скарбом нашого народу!
    Працівники Рожнятівської центральної районної бібліотеки підготували онлайн читання до Дня української мови та писемності. Вірш про мову читає Остап Фреїшин.