Мово моя українська –
Батьківська, материнська,
Я тебе знаю не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів прикликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мене із кореня –
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована.
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров'ю моєю змішана.
І аж до скону залишена
В серці моїм.
В. Бичко
6 листопада 2013 року у світлиці Рожнятівської центральної районної бібліотеки пройшла інформаційна година «Мово моя українська – батьківська, материнська…» до Дня української писемності та мови.
На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, в якому говориться: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця».
Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен, рясними пагонами розрослися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.
Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця і глаголиця. Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.
Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVІІІ століття з виходом у 1798 році першого видання «Енеїди» Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Тарас Григорович Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..
Зі словом привітанням з нагоди Дня української писемності та мови до присутніх звернувся завідувач сектору з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Рожнятівської РДА, голова Рожнятівської РМГО «Молоді регіони» Віталій Володимирович Міляновський.
Директор Рожнятівської ЦБС, Заслужений працівник культури України Марія Василівна Рибчак зазначила, що сила слова безмежна, адже слово здатне творити чудеса і хвилювати найтонші струни людського серця.
Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Мова – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, своє минуле і майбутнє. Мова – це невичерпна духовна скарбниця, до якої народ безперервно докладає свій досвід, розум і почуття.
| 
